— Я в це, звісно, не вірю, — сказав Лавр, — але, про всяк випадок, треба поквапитися з переміщенням Корецьких.

— Ну й історію ти нам розповів, Олеже Марковичу, — похитав головою директор. — У нас, дорогий, завдяки тобі знов усі рамси поплутані… От що, Валеро, — розпорядився він в бік Пальца, — телефонуй Миколі Семеновичу, нехай готує Корецьких до евакуації. Щоби вже почали збирати речі, негайно. Операцію очолиш сам. Організуєш дві групи бійців. Одна буде вивозити, друга забезпечувати прикриття. За посиленою тактичною схемою.

— Завдання зрозумів. Дозвольте виконувати. — Пальц підвівся, поправляючи кобуру. — Бусик з важким озброєнням теж брати?

— Я ж уже сказав, за посиленою схемою. І хлопців вибери досвідчених. Чорт його зна, чого чекати від тих чорних магів…

— А як же «кріт»? — нагадав Лавр.

— Корецьких поки що сховаємо у підвалі, подалі від «крота». Та й не до них йому буде, тому «кротові».

— Але ж тоді не спрацює наш план виявлення «крота».

— І не треба, — директор хитро примружився. — Не треба вже ніякого плана. Я й без плана знаю, хто такий «кріт».

На кілька секунд у кабінеті запанувала тиша.

— Ану дайте я гляну, — Лавр узяв зі стола знімки Космічної Мавпи, знайшов потрібний, придивився, на мить заплющив очі і заявив:

— Я теж знаю.

Представник Верховного Командора брат Ігор зустрівся з американськими братами за годину до початку щорічної Всесвітньої масонської асамблеї. На третьому поверсі нью-йоркського ресторану «Кінг Дагоберій» усі столики були замовлені для делегатів. Тому навколо безподільно панували два кольори: чорний колір костюмів і білий колір сорочок та жилетів учасників асамблеї. Така незвична для двадцать першого століття стриманість барв пасувала ампірним інтер'єрам «Дагоберія», його коринфським колонам, пропілеям і аркам. Коктейльне паті було у розпалі, коли брат Ігор, після багатьох вітань, обіймів і ритуальних слів, запитав братів Девіда і Джорджа:

— Чи можемо ми, дорогі брати, поспілкуватись у затишному місці?

Американці перезирнулись, і брат Девід сказав:

— Чому ні, звичайно, можемо.

Усі троє, прихопивши свої «лонги», пройшли до високої ніші, яка нагадувала абсиду [38] візантійської базиліки. Там брат Ігор назвав пароль, відомий лише хранителям Машин Проклять, і почув від американців правильні і досконалі відклики. Брат Ігор повідомив, що Верховний Командор і Генеральна рада України потребують консультації американських хранителів з приводу загрози, що існує стосовно тої з Машин, яку в давні часи доручено було зберігати під покровом Королівських майстрів Скіфії і Гіпербореї.

— Який характер загрози? — спитав брат Джордж.

— Чорний маг з Традиції Тага уклав угоду з місцевою мафією і намагається заволодіти Машиною.

— Маг з ковену Тага [39] ? — перепитав Девід.

— Ні, цей маг з тих, кого у нас називають «кощіями», відступниками. Він розірвав з Традицією і перейшов на бік темних сил.

— Якщо так, то його треба вивести за світову межу, — запропонував Девід.

— Ми готуємо проти нього силову акцію.

— Силову акцію? — на обличчі Джорджа відбився неспокій. — Що ти маєш на увазі, дорогий брате?

— Знищення його фізичного тіла.

— Це поганий план, — похитав головою Девід. — Це дуже поганий план.

— Буде набагато гірше, якщо чорний маг заволодіє Машиною. Він слугує демонам. Ніхто не знає його задумів і амбіцій.

— Не можна примножувати зло, дорогий брате, — зауважив Джордж. — Через зло не можна побудувати нічого доброго. Не треба вбивати того чорного мага. Тим більше що в цьому немає потреби.

— Немає потреби? Поясніть, дорогі брати, що ви маєте на увазі.

— Я буду розповідати, — сказав Девід, а Джордж кивнув. — Як ти напевне знаєш, брате, Генератори Долі, які у вас чомусь називають Машинами Проклять, створили наші попередники, що жили на землях теперішньої Іспанії в кінці темних століть. Метою їх створення було покращання долі тих братів, що потерпали від фатального невезіння, анафем Церкви і відьмацької роботи. Таких братів тоді було багато, і страждання їхні були невимовними. Світ тоді був жорстоким, брати потерпали від гонінь, а чаклуни творили зло на догоду розбещеним і зарозумілим правителям. Жити в тому світі було важко, тому попередники шукали розради у Королівському Мистецтві. Генератори були шедеврами Мистецтва, рідкісними речами з тих, що поєднують наш світ з іншими рівнями буття. Ті, хто створив Генератори, були великими провидцями і досконалими майстрами. Вони передбачили, що люди, спокушені владою, яку можуть давати Генератори, намагатимуться використати їх не за призначенням. Тому у Генератори були закладені, так би мовити, функційні обмежувачі…

— Запобіжники, — підказав Джордж.

— Так, брат має рацію, запобіжники. Вони спрацьовують при спробі перетворити Генератор на зброю. Понад шістдесят років тому у нас була подібна ситуація. Тоді Вашингтонським Генератором зацікавились люди з армійської розвідки. Хтось із хранителів був необережним у розмовах, а прослуховування урядовців в ім'я національної безпеки тоді стало модною справою. Люди з розвідки шантажували братів, погрожували їхнім близьким. Керівники Ордену спробували вплинути на них через братів в уряді і Сенаті, але від того стало ще гірше, на масонів упала підозра в антипатріотичному заколоті. Ситуація здавалася дуже поганою. Хранителі зібралися на нараду і вирішували, що ж їм робити. Тоді один мудрий майстер, ім'я якого ми пам'ятатимемо завжди, сказав братам-хранителям: «Віддайте їм Генератор». Брати дуже здивувались, але майстер сказав: «Усе передбачено, вони будуть безпорадні, немов мавпи, які вкрали ядерну бомбу». Брати послухались і передали Генератор розвідникам. А через тиждень ті самі люди привезли його назад і більше ніколи не згадували про нього. Кажуть, що в ті дні за дивних обставин загинуло кілька високопоставлених офіцерів і політиків.