Private-Bookers
БЖД
вернуться

Ушкалов Сашко

Шрифт:

– Давай, ти сидиш під бруствером, тримаєш гранату, флєжку і думаєш, як ти ненавидиш італійських зольдатів.

Я всідаюся під бруствер, беру болванку, пиво і думаю натомість про те, що коли мені не відлити, то я й справді можу тут загинути. Загинути ідіотською смертю в цьому шанці. А тим часом навколо шанця починають бігати два придурки з камерами.

– Перфектно, просто перфектно! – кричить Христофорович. – Яка ненависть на лиці! Талант!

Цієї миті в мене над головою, прямо в бруствері, починає щось рватися. Я інстинктивно падаю на землю. Усе це нагадує кулеметні черги, а на голову мені сипляться шматки землі.

– Гранату, гранату! – кричить Антін Христофорович.

Я витягую перше, що валяється піді мною, й кидаю кудись угору. Здається, це було недопите «офіцерське» пиво, але Христофорович не зверта уваги.

– Ба-ба-бах! – горлає він. – Ну, це, тіпа, вибух був… а тепер спецєфекти. Баз, давай під бруствер.

Я перелажу під бруствер і одним оком бачу, як наді мною пролітають шматки землі, потім (повний пипець!) рука й нога у військовій формі. Але найцікавіше починається за секунду. На бруствер плюхається щось важке й незрозуміле – я підіймаю голову й бачу на бруствері чиїсь тельбухи, справжні тельбухи. «Господи, бідний гопник», – думаю я… І відвертаюсь…

– Пивом, пивом їх! – не вгаває Христофорович.

Це звучить так, наче я маю бомбардувати пивом саме ці тельбухи. Тоді я витягую з ящика пиво, відкриваю його й, навіть не надпивши, як було зазначено в рибі, хріначу геть. Не п’ю я, по-перше, через те, що мені дико хочеться відлити, а по-друге – на бруствері за тридцять сантиметрів від мене висять тельбухи кур’єра, який найкраще знав це місто, й мене від цього ледь не вивертає.

– А тепер макарон, в атаку, в рукопашний бій! Тільки без пальців, реб’ята, бо це моя репутація!!! – попереджає Христофорович.

Я чую, як до шанця з криками «ура-а-а-а!!!» наближається гопник. Власне, криків у сценарії не було, але мене радує вже бодай те, що він живий і здоровий, бо якби на бруствері були його тельбухи, то навряд чи він зараз кричав би своє «ура-а-а-а!!!». Гопник вилітає на бруствер, зиркає на мою неформальну зачіску осатанілими очима, – довкола нас, немов у якомусь дикому танці, крутяться оператори, – робить крок уперед і вже хоче стрибнути на мене… А я вже починаю думати, як би його краще валити… Та він раптом послизнувся на тельбухах, картинно змахнув руками й сторчма полетів повз мене, прямо на ящик із рештками «офіцерського» пива.

– Перфектно! – на якийсь біс кричить Антін Христофорович.

Гопник приземляється грудаком на пластиковий ящик і затихає. Біля нього по стінці шанця сповзають розчавлені ним тельбухи…

– Макдональдс… сраний… – хрипить гопник…

– Тельбухи, тельбухи беріть крупним планом! – нетямиться від захвату Христофорович. – А потім База! Баз, де твоя граната?

Я знаходжу гранату й міцно стискаю її в кулаці, бо відчуваю, що мій сечовий міхур зараз розірве…

– Гранату, гранату крупним планом! – лунає згори. – А тепер кидай!!!

З останніх сил я фігачу гранату кудись угору, чую відчайдушне «ай, блядь…» і розумію, що друга в моєму житті граната також влучила в ціль.

– Знято! – кричать оператори…

А я дивлюся вгору на затемнений диск сонця й помираю, помираю в братській могилі з найкращим кур’єром цього міста і з чиїмись розчавленими тельбухами…

Власне, мені зовсім не хотілося дорослішати. Увесь цей бестіарій, увесь цей цирк, уся ця божевільня – усе це мене влаштовувало. Більше того, я все це любив. Хтось інший на моєму місці неодмінно б попустився й почав би пропускати банки у свої ворота. Хтось би почувався незатишно… Уяви, ти потрапляєш під зливу, заходиш до свого друга й, доки твій одяг сохне, він дає тобі джинси своєї сестри… мовляв, не сидіти ж тобі тут у самих трусняках. «Добре, добре, – думаєш ти, – джинси сестри – це не страшно…» Але коли ти розумієш, що його сестра носить джинси на шість розмірів більші за твої… І от ти сидиш у цих джинсах… І раптом повертається вона… тобто сестра… Я веду до того, що деякі люди почуваються так усе своє життя. На щастя, до того моменту в мене нічого такого не було. Я мав роботу, я закінчував четвертий курс філології й після останнього заліку, а це, здається, мала бути «безпека життєдіяльності», мусив отримати диплом бакалавра. У мене були проблеми із жінками… Тобто проблем як таких не було, але важко було пригадати бодай одну жінку, яка б погоджувалась жити зі мною більше тижня. Остання була на чотири роки старша за мене. Пригадую, вона зателефонувала мені й сказала, що більше не хоче мене бачити.

– Щось не так? – спитав я.

– Да, – сказала вона, – мене дуже дратує твоя поведінка.

– Ти про що?

– Мене дратує, що, коли я смажу яєчню, ти зриваєш з мене одяг і починаєш мене любити… а коли ми лягаємо в ліжко і я хочу, щоб ти мене любив, ти читаєш свого довбаного Ортегу й Тангенса.

– Ортегу-і-Гассета, – виправив її я.

– Та мені насрати…

– Ой, бляааа…

– Що бля? Ну що, бля? Сказати нічого, да?

– Бляааа… як же я міг спати із жінкою, якій насрати на Ортегу-і-Гассета…

Одним словом, із жінками мені не фортило, проте оптимізму я не втрачав. Але про все по черзі.

Перше, що я помічаю, вилізши з шанця, – це креативно-кретинного галицького режисера, який качається по землі, тримаючись за коліно. За метр від нього лежала граната. Непевними кроками я простую до найближчих кущів. Наступні кілька хвилин з мене виходить «офіцерське» пиво, а я тим часом, примружившись, споглядаю напівзатемнений диск сонця. Він, зрештою, нагадує мені забухане й заспане примружене червоне око, що спостерігає за мною. Потому я повертаюсь на наш знімальний майданчик. Бачу, як оператори й Сєва намагаються евакуювати з окопу гопника, бачу Христофоровича, який досі самотньо валяється на землі, обнявши своє коліно, але до нього нікому немає діла, навіть батьківщині… Ясна річ, для агентства куди важливіший кур’єр, який найкраще знає це місто.

  • Читать дальше
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
  • 11
  • 12
  • ...

Private-Bookers - русскоязычная библиотека для чтения онлайн. Здесь удобно открывать книги с телефона и ПК, возвращаться к сохраненной странице и держать любимые произведения под рукой. Материалы добавляются пользователями; если считаете, что ваши права нарушены, воспользуйтесь формой обратной связи.

Полезные ссылки

  • Моя полка