Private-Bookers
Гра в королеву
вернуться

Пишнюк Тетяна

Шрифт:

— А чому там ложка? — здивувавсь Олесь.

— То я поклала, щоб повбивати мікроби, — пояснила бабуся.

— І що, я повинен пити воду з мертвими мікробами? — обурився малий.

— Лесику, — ледь стримувала сміх Маруся. — Там уже нема ніяких мікробів. Срібло очищає воду, і вони не вмирають, а зникають, щезають, наче їх ніколи і не було. Я ще вичавлю туди лимончика, і ти зразу ж відчуєш у собі неймовірну силу, — запевнила мама.

— Давай, а то в мене ще багато роботи, — сказав заклопотано Олесь.

9

Маруся так хвилювалася за дітей, що своєї втоми не відчувала. Але діти, як і мама, дорогу перенесли спокійно. Більше того, вони навіть розчарувалися таким швидким перельотом. Усе, що траплялося дорогою до готелю, викликало в них захоплення — краєвиди, людська метушня, чужа мова, настрій, який відчувається лише на курорті.

Разом вони ще ніколи не відпочивали. Тим більше — за кордоном. Звідси й піднесення. В такому настрої не дратує нічого — ні суєта, ні спека, ні спрага.

Готель вони знайшли швидко. Правильніше — добралися. Бо мама в ньому вже жила кілька років тому, коли відпочивала з подругою. На «рецепшині» мила білявка дала ключ від номера. Говорила вона російською мовою без акценту. Маруся зробила висновок, що та росіянка. Не втрималася і запитала:

— Ви русская?

— Да, — всміхнулася. — Вєрнєє, я, как і ви, с України.

— Навіть так? — зраділа Маруся. — Давно тут працюєте?

— Восєм лєт…

— Ви що — тут живете?

— Я замуж вишла… За турка.

— То ви — майже туркеня…

— Майже… — погодилася та.

— Як вас звати? — запитала Ірина Іванівна.

— Настя. Хотя мєня всьо равно Наташей зовут. Здєсь всє Наташкі,— усмішка її не була веселою.

— Добре, Настю, ми влаштуємося і вас у гості запросимо. Прийдете? — запитала Маруся.

— Обізатєльно, — пообіцяла та.

Їхній номер був на другому поверсі, то вирішили ліфтом не користуватися. Піднялися східцями. Попереду йшла покоївка, а слідом — носильник із валізами. Ірина Іванівна не приховувала радості, спостерігаючи за дітьми: ті були такими врочистими і гордими від своєї значимості, що аж спинки у них виструнчилися. Скільки Маруся добивалася цього, а тут самі відчували, мабуть, якусь важливу мить.

Покоївка відчинила номер, віддала ключ і ламаною російською побажала гарного відпочинку. Носильник залишив валізи в коридорі, також вийшов. Усі четверо мовчки розглядали апартаменти. Першою була вітальня з великим вікном, заштореним легким прозорим тюлем. У кутку стояв м’який шкіряний диван, а навпроти — телевізор, біля якого зеленіла височенька пальма, що росла нібито зі спини глиняного слона. Марусі здалося, що слон поворухнувсь, і вона підняла брови.

— Що тебе так здивувало? — запитала Ірина Іванівна.

— Уявляєш, подумала, що слон живий.

— Правда?! — Олесь присів біля вазона, потягнув слона за хобота. — Ні, мамо, він твердий, мабуть, із кам’яного віку, — сказав упевнено.

— А ми всі вмістимося на дивані? — раптом запитала стурбована Яринка.

— Чому це ми маємо всі міститися на дивані? — здивувалася Маруся.

— А де ж будемо спати?

— Думаю, що в своїй кімнаті, — заспокоїла бабуся.

— У якій? — здивувалася дівчинка і почала роззиратися.

— Зараз побачимо, де в нас дитяча, — Маруся відчинила двері зліва. — Попала!

Діти кинулися в кімнату. Маруся та Ірина Іванівна очікували радощів, криків захоплення, але не почули нічого, діти притихли, не подаючи жодного звуку. Ірина Іванівна сполохалася, пішла перевірити. Вони стояли і дивилися на свої ліжка. Яринчине було у вигляді шхуни з рожевим балдахіном, наче вітрилом. На рожево-білому гаптованому покривалі сиділа лялька: ніби жива, з блакитними очима.

Олесь не зводив очей зі своєї яхти під синіми вітрилами. На блакитно-білому покривалі не сидів ніхто, зате поруч стояв капітан, у ріст Олеся, і наче придивлявся до хлопчика.

Долівка, застелена м’яким синім килимом, справляла враження притихлого моря. Біля ліжок стоять білі шафи. А на білому столику — красивий замок із безліччю різних фігурок. За бажання тут можна було створити своєрідний театр зі своїми героями та різними сюжетами.

Маруся теж була приголомшена побаченим. Ось тобі й турки! Який сервіс! Так продумати деталі! Все передбачено — для дівчинки одне, для хлопчика інше. А як гармонійно поєднано!

— Мамо, — нарешті озвалася Яринка, — ми тут будемо жити цілий місяць?

  • Читать дальше
  • 1
  • ...
  • 60
  • 61
  • 62
  • 63
  • 64
  • 65
  • 66
  • 67
  • 68
  • 69
  • 70

Private-Bookers - русскоязычная библиотека для чтения онлайн. Здесь удобно открывать книги с телефона и ПК, возвращаться к сохраненной странице и держать любимые произведения под рукой. Материалы добавляются пользователями; если считаете, что ваши права нарушены, воспользуйтесь формой обратной связи.

Полезные ссылки

  • Моя полка