Шрифт:
Отож він вийшов на хідник, оточений каркасними будиночками, порожніми подвір’ями й оголеними деревами катальп, і пошкандибав далі вуличкою, де ніхто не хотів нічого купувати і яка його вивела на колії перед потягом Аврора-Елджин.
Дехто викидався з вікон апартаментів або офісів і довго летів додолу; дехто тихенько зачинявся в гаражі для двох машин і заводив мотор; а інші, цілком у дусі вітчизняних традицій, вдавалися до послуг кольта або Сміт-і-Вессона; цих досконалих знарядь, які рятують від безсоння, припиняють муки сумління, виліковують рак, допомагають уникнути банкрутства і блискуче знаходять вихід із найбезвихідніших ситуацій простим натиском пальця; цих дивовижних американських виробів, які так зручно носити, які такі ефективні, так добре пристосовані для того, щоб покласти край американській мрії, коли вона стає нестерпною, а єдиним їхнім недоліком є бруд і хаос, який вони залишають по собі і який доводиться прибирати родичам.
Люди, яких він доводив до краху, по-різному залишали цей світ, але це його мало обходило. Завжди хтось програє, і тільки слабаків це може турбувати.
Ні, він не збирався думати про них або про побічні наслідки успішних спекуляцій. Ти виграєш, а отже, хтось мав би програти, і це турбує тільки слабаків-сисунців.
Було б, звичайно, краще, якби він не вдавався до тих махінацій п’ять років тому, і невдовзі прагнення змінити те, чого вже не зміниш, враховуючи його вік, відкривало лазівку, через яку проникала тривога. Але ж тривожаться тільки слабаки. І він теж може позбутися тривоги, хильнувши віскі з содовою. До біса тих лікарів. Тож він дзвонить стюардові, і той приносить, напівсонний, віскі, і от уже він знов успішний спекулянт, а не якийсь там сисунець, особливо, якщо забути про смерть.
А на сусідній яхті мирно спить добропорядна, чемна і нудна родина. Батькове сумління чисте, він міцно спить, повернувшись на бік, у рамці над його головою вітрильник-кліпер рятується від шторму, лампа для читання й далі горить, а книжка лежить на підлозі біля ліжка, випавши йому з рук. Мати теж спокійно спить і бачить уві сні свій сад. Їй п’ятдесят років, але вона й досі вродлива, квітуча, доглянута жінка, яка має привабливий вигляд, коли спить. Доньці сниться її наречений, який прилітає завтра літаком, вона сонно ворушиться й усміхається, а тоді, не прокидаючись, підтягує коліна майже до підборіддя, згортається клубочком, наче киця, й нагадує уві сні своїми білявими кучерями та гладесенькою шкірою гарного личка матір, коли та ще була дівчинкою.
Це щаслива родина, де всі люблять одне одного. Батько пишається своєю громадянською позицією і добрими суспільними справами, він виступав проти сухого закону, не страждає фанатизмом, вирізняється з-поміж інших своєю щедрістю, чуйністю, розумінням і майже ніколи не дратується. Команда його яхти має гарний заробіток, добрі харчі й затишні кубрики. Усі вони високої думки про власника, і їм подобається його дружина й донька. Наречений належить до елітного товариства «Череп і кістки», йому провіщають велике майбутнє, він користується значною популярністю, але він і далі думає більше про інших, ніж про себе, і мало яка дівчина була б гідною його руки, за винятком симпатюлі Френсіс. Хоч Френсіс, мабуть, також не зовсім йому рівня, але вона це усвідомить хіба що через багато років, а то й узагалі не усвідомить, якщо їй пощастить. Чоловіки, які вирізняються активністю в «Кістках», рідко виявляють таку ж активність у ліжку, але для таких симпатюль, як Френсіс, намір важить не менше, ніж його реалізація.
Отож бо вони гарненько собі сплять, а от звідки беруться ті грошенята, які приносять їм стільки радості і якими вони так розумно й ощадливо користуються? А беруться вони з продажу мільйонів пляшок певної рідини, яку всі вживають, і собівартість якої три центи за літр, а продається вона по долару за велику, півлітрову пляшку, п’ятдесят центів за середню, і двадцять п’ять за маленьку. Значно вигідніше купувати велику пляшку, і навіть якщо ви заробляєте десять доларів на тиждень, то платите таку саму ціну, як і справжній мільйонер, а продукт високоякісний і добрий, дає обіцяний ефект і навіть більше того. Вдячні споживачі зі всього світу пишуть про винайдені ними нові способи застосування продукту, а давні клієнти залишаються так само йому вірними, як Гарольд Томпкінс, наречений, «Черепу і кісткам», а прем’єр-міністр Стенлі Болдвін — елітній школі Герроу. Самогубств не буває, коли гроші зароблені таким чином, тому на яхті «Альсіра ІІІ» усі сплять мирно і спокійно: капітан Джон Джекобсон, команда з чотирнадцяти осіб, власник і вся його родина.
Біля четвертого пірса стоїть двощоглова яхта, завдовжки у тридцять чотири фути, з двома з тих трьохсот двадцяти чотирьох естонців, які плавають по цілому світові у вітрильниках від 28 до 36 футів завдовжки, надсилаючи репортажі до естонських газет. Ці матеріали користуються в Естонії великою популярністю, приносячи авторам від одного долара до долара й тридцяти центів за шпальту. Вони займають те місце, яке в американських газетах відводиться бейсбольним і футбольним новинам, і публікуються під рубрикою «Саги наших відважних мореплавців». Не існує, мабуть, жодної пристойної стоянки для яхт у південних водах, де ви б не зустріли принаймні двох засмаглих, просолених, білявих естонців, які очікують чек за свій останній репортаж. Отримавши його, вони беруть курс до наступної стоянки, де писатимуть чергову сагу. Вони також цілком щасливі люди. Майже так само, як пасажири «Альсіри ІІІ». Як гарно бути відважним мореплавцем.
На борту «Іридії ІV» спить чоловік, професійне покликання якого полягає в тому, щоб бути зятем товстосума, а поруч із ним лежить його коханка, дружина високооплачуваного голлівудського режисера Джона Голліса, мозок якого ще намагається перетривати напіврозкладену печінку, тож він урешті-решт проголосить себе комуністом у прагненні врятувати бодай душу, адже всі інші його органи вже безнадійно прогнили й не піддаються порятунку. Цей зять, кремезний і вродливий, немовби зійшов з кіноафіші, лежить на спині та хропе, а от Дороті Голліс, дружині режисера, не спиться, тож вона накидає на плечі халатик, виходить на палубу й дивиться на темні води стоянки для яхт, туди, де видніється лінія хвилеріза. На палубі прохолодно, вітер розвіває їй волосся, вона відгортає його із засмаглого чола, щільніше закутується в халатик, пипки на її грудях терпнуть від холоду, а вона помічає вогні катера, який наближається з моря до хвилеріза. Дороті стежить, як вогні невпинно й швидко рухаються вздовж хвилеріза, а біля входу в бухточку на катері вмикається прожектор, його промінь, ковзаючи водою, засліплює її на мить, а тоді вихоплює з темряви пірс берегової охорони, на якому стоять в очікуванні декілька чоловіків і вилискує чорними боками новенька санітарна карета з похоронного бюро, яка править також часом і за катафалк.
«Варто, мабуть, прийняти трохи люміналу, — подумала Дороті. — Я мушу виспатися. Бідолаха Едді п’яний, як чіп. Для нього це все важливе, і він такий милий, але коли нап’ється, відразу засинає. Солодкий мій. Звичайно, якби ми одружилися, він би, мабуть, почав скакати в гречку з іншою. Та все одно він солоденький. Напився так, бідолаха. Маю надію, що зранку йому не буде погано. Мушу ще привести до ладу волосся і виспатися. Жахливо виглядаю. А я хочу, щоб він мене бачив гарненькою. Солодкий мій. Було б добре взяти сюди покоївку. Але ж я не могла. Навіть не Бейтс. Цікаво, як там бідний Джон. Він теж солоденький. Хоч би йому покращало. Біда з тією печінкою. Шкода, що я не можу бути біля нього, щоб доглянути. Мушу трохи поспати, щоб не виглядати завтра, як відьма. Едді такий солодкий. І Джон теж з його бідолашною печінкою. Ох, біда з тією печінкою. Солодкий мій Едді. Шкода, що він так напився. Він такий великий, веселий, просто чудовий і все таке. Може, він хоч завтра не нап’ється».