Private-Bookers
Мати і не мати
вернуться

Хемингуэй Эрнест Миллер

Шрифт:

Розбухлі лиця мертвяків також виблискували під світлом, немовби полаковані в коричневий колір там, де запеклася кров. Довкола трупів у кокпіті валялися порожні гільзи сорок п’ятого калібру, а автомат «Томпсон» лежав на кормі там, де його й залишив Гаррі. Двійко шкіряних портфелів, у яких на борт принесли гроші, були притулені до одного з паливних баків.

— Спочатку я хотів перенести гроші на катер, поки ми буксирували моторку, — сказав шкіпер. — Але тоді подумав, що краще їх залишити там, де вони й були, поки гарна погода.

— І правильно зробили, — сказав шериф. — А що сталося з тим другим рибалкою, Альбертом Трейсі?

— Я не знаю. Тут усе, як було, ми тільки перенесли тих двох, — сказав шкіпер. — Їх усіх просто зрешетили, за винятком того під штурвалом, який лежить на спині. Йому вистрілили тільки раз у потилицю. Навиліт. Та ви й самі бачите.

— Це той, що був схожий на дитину, — сказав шериф.

— Тепер він уже ні на кого не схожий, — промовив шкіпер.

— А той отам здоровило був з автоматом і вбив адвоката Роберта, — сказав шериф. — То що тут сталося, на вашу думку? Хто тут їх до біса всіх перестріляв?

— Мабуть, самі затіяли бійку, — сказав шкіпер. — Могли пересваритися, коли стали ділити гроші.

— Треба їх прикрити до ранку, — сказав шериф. — Портфелі я забираю.

І тут, поки вони стояли в кокпіті, на пірс вибігла якась жінка, яка швидко проминула катер берегової охорони, а вслід за нею вже бігла ціла юрба. Жінка середніх років була худорлява й простоволоса, а її розтріпані кучері частково вже вибилися з-під тугого вузлика на потилиці. Побачивши трупи в кокпіті, вона заверещала.

Вона стояла на пірсі й голосила, відкинувши назад голову, а дві інші жінки тримали її за руки. Юрба оточила їх півколом, дивлячись на катер.

— От чорт, — сказав шериф. — Хто не замкнув браму? Знайдіть, чим накрити тіла, якісь ковдри, простирадла, що завгодно, нам треба випровадити звідси цей натовп.

Жінка на якусь мить замовкла, поглянула на катер, а тоді знову закинула голову й заголосила.

— Що вони з ним зробили? — спитала одна з жінок, яка була біля неї.

— Куди поділи Альберта?

Жінка, яка голосила, замовкла і знову подивилася на катер.

— Його там немає, — сказала вона. — Гей, ти, Роджере Джонсон, — крикнула вона шерифові. — Де Альберт? Альберт де?

— Його нема на борті, місіс Трейсі, — сказав шериф. Жінка знову відкинула голову й заверещала з подвійною силою, стиснувши пальці в кулаки і трусячи волоссям, а на її кістлявій шиї випнулися жили.

Ззаду в юрбі штовхалися, натискаючи на передніх, щоб побачити, що діється на пристані.

— Пустіть. Ми теж хочемо глянути.

— Їх зараз накриють.

А тоді іспанською:

— Пропустіть мене. Дайте подивитися. Hay cuarto muertos. Todos son muertos. Четверо мертвих. Усі мертві. Дайте глянути.

Жінка й далі голосила: — Альберте! Альберте! О Боже, де мій Альберт?

Ззаду до юрби долучилися ще двійко молодих кубинців, які не могли проштовхатися крізь натовп, тож вони відбігли, а тоді з розгону врізалися в людей, які стояли на пристані. Задні ряди в результаті навалилися на передні, місіс Трейсі зі своїми товаришками похитнулася й почала втрачати рівновагу, і хоч її сусідкам пощастило якимось чудом утриматися на пірсі, сама місіс Трейсі, не перестаючи голосити, шубовснула в зелену воду, плюскіт і булькання якої заглушили її вереск.

Двійко берегових охоронців стрибнули в ясно-зелену воду, де борсалася під світлом прожекторів місіс Трейсі. Шериф перехилився з корми і простягнув їй багор, а тоді витяг її, підтримувану знизу охоронцями, за руки на корму моторки. У натовпі ніхто навіть не поворухнувся, щоб допомогти їй, тож вона, вся мокра, як хлющ, люто зиркнула на них, стоячи на кормі, а тоді стиснула кулаки і крикнула їм: «Байштюки! Шуки!». Після чого заволала, дивлячись у кокпіт:

— Альберт. Де Альберт?

— Його немає на борті, місіс Трейсі, — сказав шериф, накидаючи їй на плечі ковдру. — Спробуйте заспокоїтися, місіс Трейсі. Візьміть себе в руки.

— Мої жуби, — сказала трагічним тоном місіс Трейсі. — Я жагубила мій потеж.

— Завтра його виловимо, — сказав їй шкіпер катера берегової охорони. — Обов’язково знайдемо.

Берегові охоронці видряпалися на корму і стояли там, стікаючи водою. — Ходімо. Швидше, — сказав один із них. — Мені вже холодно.

— Усе гаразд, місіс Трейсі? — спитав шериф, загортаючи її в ковдру.

— Гаажд? — сказала місіс Трейсі. — Гаажд? — а тоді стисла кулаки, відкинула назад голову і заголосила так, як ніколи досі. Вона вже не годна була вгамувати свою журбу.

  • Читать дальше
  • 1
  • ...
  • 50
  • 51
  • 52
  • 53
  • 54
  • 55
  • 56
  • 57
  • 58

Private-Bookers - русскоязычная библиотека для чтения онлайн. Здесь удобно открывать книги с телефона и ПК, возвращаться к сохраненной странице и держать любимые произведения под рукой. Материалы добавляются пользователями; если считаете, что ваши права нарушены, воспользуйтесь формой обратной связи.

Полезные ссылки

  • Моя полка