Private-Bookers
Мати і не мати
вернуться

Хемингуэй Эрнест Миллер

Шрифт:

— Знов завелися ті двоє співкамерників, — сказав хтось із присутніх. Ті лупцювали й штовхали одне одного кулаками й ногами, аж поки їх не виштовхнули за двері.

— Нехай собі б’ються на хіднику, — сказав широкоплечий молодик. — Ці байстрюки тлумляться щовечора по три-чотири рази.

— Їх хлібом не годуй, лиш дай побитися, — сказав другий ветеран. — Рудий колись міг добре битися, але тоді дістав сифон.

— Обоє дістали.

— Рудий дістав під час бою на ринзі, — сказав присадкуватий ветеран. — Його суперник був хворий на сифіліс і мав уже висипку скрізь на плечах і спині. Щоразу, коли вони заходили в клінч, він терся плечем об ніс або губи Рудого.

— Ой, що за дурниці. Чого б це він тулився до нього лицем?

— Бо Рудий завжди у ближньому бою нахиляв голову. Отак, донизу. Ну, а той користався нагодою.

— Дурниці. Це все просто вигадка. Ніхто не може підхопити сифон під час бою на ринзі.

— Це ти так собі думаєш. Слухай, Рудий був чистенький, як дитина. Ручаюся. Ми були в одній частині. І він був добрим бійцем. Я не жартую, добрим. І був одружений із симпатичною дівчиною. Симпатичною, без жартів. А той Бенні Семпсон нагородив його сифілісом, і так воно й було, от щоб я провалився на місці.

— Не треба, краще сядь, — сказав другий ветеран. — А де його підчепив Пузань?

— У Шанхаї.

— А ти?

— Ніде я його не підчіплював.

— А Пухир?

— Від якоїсь дівки у Бресті, коли вертався додому.

— Ви тільки про це й говорите. Про сифон. Ну, а яка різниця, є він чи немає?

— Для нас уже ніякої, — сказав один ветеран. — Що з ним, що без нього.

— А Пузань узагалі щасливий. Він навіть не знає, що це таке.

— А що таке сифон? — запитав професор Макволсі в сусіда за стійкою бару. Той пояснив йому.

— Цікаво, звідки походить це словечко? — поцікавився професор Макволсі.

— Не знаю, — сказав сусід. — Відколи мене призвали, я не чув інших варіантів. Хтось може казати сифіліс. Але зазвичай усі це називають сифоном.

— Цікаво, — сказав професор Макволсі. — Більшість таких висловів мають давнє походження.

— Чого всі називають це сифоном? — спитав сусід професора Макволсі іншого ветерана.

— Не маю поняття.

Ніхто цього не знав, але всіх захопила атмосфера поважної філологічної дискусії.

Річард Ґордон тепер опинився поруч із професором Макволсі за стійкою бару. Коли Рудий і Пузань почали битися, його відтіснили сюди, а він і не чинив опору.

— Привіт, — сказав йому професор Макволсі. — Вип’єте щось?

— Не з вами, — відповів Річард Ґордон.

— Мабуть, маєте рацію, — сказав професор Макволсі. — Бачили колись щось таке?

— Ні, — сказав Річард Ґордон.

— Химерні речі, — сказав професор Макволсі. — І дивовижні. Я завжди приходжу сюди вечорами.

— І що, не потрапляєте в халепу?

— Ні. А чому?

— П’яні бійки.

— Мене це якось оминає.

— А от двоє моїх товаришів пару хвилин тому хотіли вас відлупцювати.

— Он як.

— Треба було мені їх не стримувати.

— Не думаю, що це щось змінило б, — сказав професор Макволсі притаманною йому химерною манерою висловлюватися. — Але якщо моя присутність вас дратує, я можу піти.

— Ні, — сказав Річард Ґордон. — Мені навіть подобається бути біля вас.

— Ясно, — сказав професор Макволсі.

— Ви вже були одружені? — спитав Річард Ґордон.

— Так.

— І що сталося?

— Моя дружина померла під час епідемії грипу 1918 року.

— Чому ви знову вирішили одружитися?

— Думаю, що цього разу буду кращим. Тобто, думаю, що буду кращим чоловіком.

— І вибрали для цього мою дружину?

— Так, — сказав професор Макволсі.

— Будь ти проклятий, — крикнув Річард Ґордон і вдарив його в лице.

Хтось схопив його за руку. Він висмикнув її, і тут хтось щосили лупнув його по голові, за вухом. Він бачив перед собою червоне обличчя професора Макволсі, який і далі стояв біля стійки, кліпаючи очима. Той тягнувся рукою по новий кухоль пива замість того, яке розлив Ґордон, і тоді Річард Ґордон замахнувся, щоб знову його вдарити. Цієї миті щось ще раз вибухнуло в нього за вухом, а світло в барі спалахнуло, закружляло і згасло.

Згодом він уже стояв у дверях бару Фредді. У голові в нього дзвеніло, переповнена кімната хиталася і кружляла, а до горла підступала нудота. Він бачив, як усі дивляться на нього. Біля Ґордона стояв широкоплечий молодик.

— Чуєте, — казав він, — тільки не починайте знову. Досить того, що ті пияцюри постійно гамселять одне одного.

— А хто мене вдарив? — запитав Річард Ґордон.

— Я вдарив, — сказав молодик. — Той чоловік наш постійний клієнт. Тому заспокойтеся. Не треба тут битися.

  • Читать дальше
  • 1
  • ...
  • 43
  • 44
  • 45
  • 46
  • 47
  • 48
  • 49
  • 50
  • 51
  • 52
  • 53
  • ...

Private-Bookers - русскоязычная библиотека для чтения онлайн. Здесь удобно открывать книги с телефона и ПК, возвращаться к сохраненной странице и держать любимые произведения под рукой. Материалы добавляются пользователями; если считаете, что ваши права нарушены, воспользуйтесь формой обратной связи.

Полезные ссылки

  • Моя полка