— Яка мені різниця, — сказав Гаррі. — Їм треба було краще стерегти човен.

Вони стояли біля стійки й нічого більше не казали, аж поки Роджер-здоровило і всі решта забралися геть. Тоді рушили до кабінок за баром.

— Ти все отруюєш, — сказав Гаррі. — Все, до чого торкнешся.

— Хіба я винен, що його побачили з вантажівки? Ти сам вибрав місце. І сам ховав човен.

— Помовч, — сказав Гаррі. — Раніше хіба були такі високі вантажівки? Я мав останню нагоду заробити чесно гроші. Останню можливість заробити бодай щось на човні.

— Я ж відразу тебе попередив, коли це сталося.

— Ти як той стерв’ятник.

— Припини, — сказав Губатий. — Вони тепер хочуть вирушати нині ввечері.

— Чорти б їх побрали.

— Щось їх занепокоїло.

— І о якій годині?

— О п’ятій.

— Я роздобуду човна. І завезу їх до біса в пекло.

— Непогана думка.

— Тільки не каркай. Мовчи і не втручайся.

— Слухай-но, ти, лежебоко нещасний, — сказав Губатий. — Я намагаюся тобі допомогти, знаходжу тобі діло...

— А тоді все мені псуєш. Заткайся. Отруюєш усіх, хто б тебе не торкнувся.

— Припини, ти, громило.

— Не панікуй, — сказав Гаррі. — Я мушу подумати. Я вже все продумав і вирішив, а тепер мушу все обмірковувати заново.

— Може, я б тоді допоміг?

— Приходь сюди о дванадцятій і принеси гроші, заставу за човен.

Коли вони вернулися до бару, прийшов Альберт і відразу рушив до Гаррі.

— Вибач, Альберте, не зможу тебе взяти, — сказав Гаррі. Це він уже встиг обміркувати.

— Я багато не попрошу, — сказав Альберт.

— Вибач, — відповів Гаррі. — Але ти мені вже не потрібен.

— За такі гроші ніхто з тобою не піде, крім мене, — сказав Альберт.

— Я йду сам.

— Ти сам не впораєшся, — сказав Альберт.

— Заткайся, — гаркнув Гаррі. — Що ти про це знаєш? Тебе що, навчали цьому на громадських роботах?

— Пішов ти під три чорти, — сказав Альберт.

— Може, й доведеться, — сказав Гаррі. Було видно, що він про щось напружено міркує і не хоче, щоб йому заважали.

— Візьми мене, — попросив Альберт.

— Не можу, — сказав Гаррі. — Дай мені спокій, чуєш?

Альберт пішов геть, а Гаррі стояв біля стійки, дивлячись на ігрові автомати і репродукцію «Останнього бою Кастера» на стіні, немовби вперше це все бачив.

— А добре той Гейзуз відбрив Роджера-здоровила щодо дитини, правда? — сказав йому Фредді, опускаючи у відерце з мильною водою чашки з-під кави.

— Дай-но мені пачку «Честерфілда», — сказав йому Гаррі. Він притис пачку куксою, розірвав з одного кутика, витяг сигарету, запхав її до рота, а тоді кинув пачку в кишеню й запалив сигарету.

— У якому стані твій човен, Фредді? — запитав він.

— Нещодавно якраз робили огляд, — сказав Фредді. — У доброму стані.

— Хочеш його здати?

— Для чого?

— Для ходки на той бік.

— Тільки під заставу повної ціни.

— Яка його вартість?

— Тисячу двісті доларів.

— Я б його найняв, — сказав Гаррі. — Повіриш мені на слово?

— Ні, — відповів йому Фредді.

— Дам під заставу свій будинок.

— Навіщо мені здався твій будинок. Тільки готівка, тисячу двісті баксів.

— Гаразд, — погодився Гаррі.

— От і принось грошенята, — сказав йому Фредді.

— Коли прийде Губатий, нехай мене зачекає, — сказав Гаррі й вийшов геть. Розділ чотирнадцятий

Удома Марія обідала разом із дівчатами.

— Привіт, татку, — сказала старша донька. — Татко прийшов.

— Що є на обід? — запитав Гаррі.

— Стейк, — сказала Марія.

— Хтось, татку, сказав, що вкрали твій човен.

— Уже знайшли, — відповів Гаррі.

Марія подивилася на нього.

— А хто знайшов? — запитала вона.

— Митники.

— Ой Гаррі, — жалісливо сказала вона.

— Татку, це ж, мабуть, добре, що його знайшли? — спитала друга дівчинка.

— Не говори, коли їси, — сказав їй Гаррі. — То де мій обід? Чого ви чекаєте?

— Я вже несу.

— Мені ніколи, я поспішаю, — сказав Гаррі. — А ви, дівчата, закінчуйте їсти і йдіть погуляти. Я мушу поговорити з матір’ю.

— Татку, а чи не дав би ти нам трохи грошей на кіно?

— Краще підіть поплавайте. Це безкоштовно.