— Класно ти його провчила, — оцінив він розмову, свідком якої став. — Чесно кажучи, я був переконаний, що ти зробиш за Бродзевича всю чорну роботу.

— Погано ж ти про мене думаєш, — скривилася Буба.

— Неправда, — Сирота знехотя глянув на небо, наче шукаючи там нового дзвоника. — Аж ніяк. Зрештою, лише ти нещодавно намагалася захистити мене від ваших культуристів.

— Щось не пригадую, — миттєво збрехала Буба.

— То й не треба. Я просто чув і досить, що не забув, — Сирота перестав посміхатися. — А з Мілошем я був певен, що ти не даси собі ради. Ну, знаєш, страждання, розрив, прощення, всяке таке…

— Краще пильнуй себе, — спохмурніла Буба. — Останнім часом ти щось почав уроки пропускати, невдовзі самому допомога знадобиться, — додала вона трохи зловтішно.

— Е-е-е, я собі раду дам, — знизав плечима Стась і весело глянув на Бубу.

— Ну, чао, — дівчина махнула йому рукою й подалася самотою додому.

Вона анітрохи не поспішала. Жовтень попорядкував на осінніх клумбах, перетворюючи їх на сіру масу, а зараз командував зграєю змерзлих граків та галок, шмагаючи їхні сіро-чорні ряди пронизливим вітром.

— Бубо, зачекай! — почувся на півдорозі Йольчин голос. — Через тебе ледь нові шпильки не поламала! — відсапувалася однокласниця, ступаючи між вищербленими плитами тротуару.

— Ти нині пішки? — здивувалася Буба.

— Ага, — важко дихала Йолька. — Ксавер поїхав у відрядження. У нього, розумієш, така велика фірма…

— Знаю. Двадцятеро підлеглих, — підказала Буба подружці.

— От-от. Але я хотіла з тобою побалакати про свою фірму…

— Що? — Буба глянула на однокласницю так, ніби вперше в житті її побачила. — Ти що, натякаєш, що теж стала якимсь директором? — спитала, затинаючись.

— Помічником, — виправила її Йолька. — Поки що лише помічником, але якщо в мене все виходитиме, стану самостійним консультантом.

— Чиїм консультантом? — Буба забула навіть рота закрити, хоча вроди їй це явно не додавало.

— Консультантом головного консультанта, — продовжувала Йолька. — А ставши головним консультантом, я можу дійти до керівника відділу збуту.

— Якого збуту?

— Ходи на піцу, — Йолька потягнула подружку за рукав куртки. — Я тобі все поясню, і при нагоді зроблю презентацію товарів. От є в мене, наприклад, такий блиск для губів… Зовсім недорогий… Ну, він дещо коштує, це факт, зате глянь! — Йолька випнула губенята, як риба, і кінчиком язика провела по блискучих вустах. — Чудо! Із самого ранку тримається. А нині я глянула на тебе й подумала, що ти повинна щось із собою зробити. Моя фірма допоможе тобі краще за інших.

Дівчата сиділи в піцерії «Брудзьо». Біля столика, який нагадував Бубі про інші, щасливі часи, коли вони приходили сюди з Мілошем, довго сперечалися, кому дістанеться останній шматочок піци, а його ніжні долоні завжди знали, коли погладити Бубину щоку чи руку. А тепер на її щоках опинилася якась дивна пудра, котру Йолька витягла з великої торби. І рум’яна, такі яскраві, аж сором. А на Бубині зап’ястки Йолька розбризкувала парфуми з тестерів, від яких аж роїлося в її велетенській косметичці.

— Я б тобі радила оцей блиск і пудру. Це в першу чергу. Потім ти повинна купити молочко для зняття макіяжу й оці парфуми (пшик-пшик). Або краще ці (пшик-пшик). Ні, усе-таки ці, — не вгавала Йолька. Насамкінець вона повитягала креми.

— Ось, тобі підійде цей, живильний, бо в тебе шкіра така занедбана. Або ні. Краще візьми цей. Проти вугрів. Глянь. Сто відсотків успіху в боротьбі із прищами. Або почни із цього. Багатофункціональний захист. П’ять в одному. Тобі точно треба п’ять в одному, бо твоя шкіра виглядає просто жахливо!

— Такою вона й залишиться, — сумно зітхнула Буба. — У мене немає грошей на таку розкіш. А навіть, якби були, розумієш… Я майже не користуюся косметикою…

— Я знаю, — Йолька зневажливо глянула на Бубу. — Тому й намагаюся тобі допомогти. Те, що сталося з Мілошем… Ти ж не думаєш, що він тебе покинув без причини?

— Але я не думаю, — спалахнула Буба, — що він покинув мене через відсутність багатофункціонального захисту шкіри обличчя…

— От і помиляєшся! — Йолька аж тріумфувала. — Ти цю його Ребекку бачила? Та з неї фарби аж течуть! Зрозумій ти, що в певному віці, аби домогтися успіху, треба почати над собою працювати.

— Я це розумію, але з допомогою маски з мінералами працювати не збираюся! — обурилася Буба.

— Треба ж із чогось почати. Купи поки що блиск, а гроші віддаси, коли зможеш, — у Йольчиному голосі забриніли нотки співчуття.

— Не розумію, чого це ти почала продавати косметику… Не зарано тобі перетворюватися на крамницю?

— Я вже маю величезні успіхи, — Йолька витягла загального зошита й записала туди Бубу, а біля імені — ціну блиску. — У мене півшколи купує цю чудову косметику. Більше такого ніде не дістанеш.