Шрифт:
— Я непокоюся за тебе, — зітхнула дівчина. — Ти навіть до університету перестав ходити.
— Сачкую. Але в мене все під контролем, — викручувався старий. — Крім того, я відшукав братню, точніше, сестринську душу. Тільки не плутай цієї душі зі своєю сестрою, бо це була б образа для моєї Лавиночки, — попередив він.
— Як це — сестринську? — розгубилася Буба.
— Так це! — відказав той. — Ти ж не думаєш, що Блондиночка — це чоловік? Ми обидві, так би мовити, жіночки, і завдяки цьому я починаю розуміти фемінізм. Ах, які це чудові, високі ідеали, коли жінки підтримують одна одну. Уявляю, як зрадіє Лавина, коли нарешті довідається, що над її проблемами вболівав справжній джентльмен!
— А ти певен, що це її втішить? — Буба не втрималася від уїдливого зауваження.
— Що ти, дорогенька! — дідусь затрусився від сміху. — Запам’ятай, що скаже тобі знавець прекрасної статі. Жінка буває щаслива двічі: першого разу, коли знаходить справжню подругу, а вдруге — коли їй трапиться справжній мужчина. Тож на мою знайому, як бачиш, очікує подвійна радість! Я мрію дожити до того дня, коли зможу поцілувати її руку. А вона… сподіваюся, обдарує мене усмішкою особисто, а не надішле якогось смайлика, малюночок з вишкіреними зубами чи ще щось таке… Пробач, але обов’язки кличуть, — додав він, зиркнувши на годинника. — Лавина вже ввімкнула компа й за мить ми впадемо одне одному в обійми, — ніжно зітхнув дідусь, тихенько зачиняючи за собою двері.
— Кепські мої справи, — вирішила Буба, повертаючись до розв’язання задачі. — Я не здобула ані справжньої подруги, ані справжнього мужчини. Висновок напрошується один: я несправжня жінка. І вже навіть не дитина! — пожаліла вона себе, подумавши, що це тато з дідусем зійшли на дитячий розум. Обидва поводяться так, ніби відриваються на канікулах. А мама, яка могла б запобігти цьому здитинінню, гадки не має, що відбувається вдома, бо просуває пана Протека. Буба була впевнена, що саме мама є його промоутером, а не навпаки. А якщо воно справді так, то це віщує великі проблеми.
І дівчина їх собі уявила. Проблеми визирали з кожного кутка помешкання. І попри те, що були віртуальними, як дідова приятелька в чаті, усе-таки нахабно вдиралися в реальний світ, день за днем сповнюючи квартиру тишею.
— Тільки й чекай бурі, — зітхнула Буба, повертаючись до задачі.
КОСТЮМ ДЛЯ СТАЛІНА
Адась чекав на Бубу біля газетного кіоску. Нетерпляче тупцявся на місці, але її це не хвилювало. Давно минув той час, коли дівчина ладна була бігати мікрорайоном, помітивши бодай тінь Адама.
— Поквапся трохи, бо маю для тебе приголомшливу новину! — загукав він до неї.
— Якщо чесно, мене твої сенсаційні звістки не надто цікавлять, — щиро зізналася Буба. — Хіба що уроки відмінили! Це інша справа, такі новини я люблю.
— Зовсім ні, — зітхнув Адась. — Зате я чув, що ця наркоша повертається до нас.
Буба зупинилася як укопана. Хлопець задоволено потер замерзлі долоні, щасливий, що дівчина оцінила його новину.
— Цікаво, чи обкрадатиме вона нас? — розважав він уголос, наддавши ходу. — Гадаю, що так, бо їм, цим наркоманам, завжди потрібна купа бабла. Шкода Агату, класна дівчина була, — зітхнув Адась. Перекресливши майбутнє однокласниці, він наче повеселішав, навіть замугикав якусь жваву пісеньку.
— Ну, що? Правда, приголомшлива звістка? — задоволено глянув він на Бубу. — Я ж казав тобі, що це сенсація…
— Ти мене справді приголомшив, — якось мляво погодилася Буба. — Я з тобою знайома стільки років, а виявилося, що зовсім тебе не знаю…
Адась зацікавлено глянув на неї, бо не зрозумів, які нісенітниці вона меле.
— Що таке?
— А таке, що ти звичайна свиня, — Буба враз забула про чемність.
— Та чого ти… — Адась перестав дурнувато посміхатися. — Що з тобою? Всі так кажуть, не вдавай святенницю…
— По-перше, мене не цікавлять твої «всі», бо це, певне, кретини… — Люди зупинялися, почувши її обурений голос. — По-друге, Агата повертається здорова. По-третє, вона ніколи не крала…
Бубин голос якось дивно зламався, дівчина навіть злякалася, що зараз Адась відчує, як вона от-от розплачеться від злості.
— Припини! — Хлопець нервово роззирався довкола. — Люди дивляться, а ти мене тут лажаєш…
— Я тебе? — Буба високо піднесла голову й глянула на нього, наче на якогось хробака. — Ти сам облажався, ти… дурноверхий глистюк! — процідила вона крізь зуби.
Адась став як укопаний. Його вочевидь занепокоїло те, як назвала його Буба.
— Дурноверхий глистюк? — наздогнав дівчину здивований голос однокласника. Вона майже бігцем домчала до шкільних воріт і, не озираючись, зникла в роздягальні, заповненій строкатою юрбою.
— І що ти йому на це відповіла? — запитав Сирота на великій перерві. Хлопчина вмостився на підвіконні. Тому самому, де раніше любили сидіти Буба й Агата.
— Що він свиня й дурноверхий глистюк.