— Знаєш що? — дід нервово закліпав очима. — Я й сам про це думав. Треба буде якось змінити цю звичку…

— Ти не жартуєш? — у Бубиних очах спалахнула надія.

— Та що ти! — обурився старий. — Нещодавно я навіть мріяв, аби нам вимкнули електрику на кілька годин. Уявляєш таке свято?! Ми могли б до самої вечері грати в бридж… Та що там до вечері! — змахнув він рукою. — Ми різалися б у карти до рання. Як колись… — замріявся дід, переводячи погляд на мерехтливий екран комп’ютера.

— Та бачу, що струм усе ще є, і новини на чаті теж, — зітхнув пан Генрик. Він завжди так зітхав, звертаючись до свого монітора.

Тепер дідусь усміхатиметься до нього й пеститиме пластмасове черевце комп’ютерної мишки, — подумала Буба. — А я знову терпляче чекатиму на його повернення з далекої мандрівки.

— Можна, я зазирну… — нервово прошепотів колишній завзятий бриджист, готуючись до нової віртуальної подорожі. — Мабуть, там нічого особливого, але краще глянути…

Буба рвучко зібрала розкладені карти. Виходячи з кімнати, подумала, що через свою тривалу присутність в інтернеті, дід більше її не помічає, для нього вона стала однієї з мільйона віртуальних дівчаток. І Бубі, невідь чому, захотілося плакати.

— Якщо чесно, то прізвисько Сирота повинен був отримати не Стась, — вирішила вона, вмикаючи диск із Бетховеном. І сльози попливли разом із симфонією. Невідомо чому, бо, власне кажучи, нічого такого не трапилося…

Наступного дня Маньчаки з’явилися рано-вранці. Перш ніж посадити дідуся до свого «Трабанта», їм довелося з’їсти тертої селери, яку бабця Рита запропонувала їм на десерт. Уздрівши їхні страдницькі обличчя, покірливо схилені над овочами, Буба майже повірила, що Маньчаки готові на все заради свого майбутнього нащадка.

Дівчина провела дідуся поглядом, сповненим побоювань. Чомусь не могла повірити в його вміння будувати родину. От коли б ішлося про її руйнування, то інша річ. Тут він міг би стати чемпіоном Європи. Буба вирішила терпляче почекати на повернення трійці. Підсвідомо відчувала, що дідові знадобиться її допомога.

Кухня без Бартошової скидалася на скляну посудину, сповнену крижаним холодом. Уже кілька днів, як тут не було звичної метушні, веселого порядкування. Мертвий холодильник не пропонував геть нічого, а кавоварка, забувши, як пахне кава, сиротливо стояла в оточенні непотрібного посуду.

Смерть дому починається від кухні, — подумала Буба, намагаючись пригадати собі останній справжній обід. Їй навіть не заважало, що його, можливо, спожили б Маньчаки.

Найважливішим було те, що він пахнув і збирав усіх у вітальні.

Вітальні теж більше немає! — згадала дівчина. Кімната нагадувала кравецьку майстерню, де на всіх меблях лежали розкладені спідниці й блузки з мереживом, а телевізор стояв, накритий сукнею із блискітками. Буба була переконана, що ніхто з родини не насмілився б посягнути на бабусин вівтар, щоб, як раніше, спокійно переглянути який-небудь фільм Альмодовара.

Зате з бабусею щодня можна було займатися гімнастикою. Навіть тричі. Задля цього пані Рита вбиралася у випрасуваний спортивний костюмчик і пританцьовувала в такт радіо, дивлячись на своє відображення в скляних дверях.

Через тиждень телевізійного посту дідусь голосно висловив свій протест. Нагадав, що навіть під час перебування Астріди на Звіринецькій було менше проблем. Бо вона не привласнила телевізійний пульт і не заборонила харчуватися «Гарячими кружками». Ну, і в ідеологічному плані була менш небезпечна, бо її філософські погляди стосувалися виключно Марисі.

Ніхто, крім Буби, не замислювався над дідовими аргументами. Тато вдавав, що нічого не змінилося, а мамі навіть не доводилося прикидатися, бо вона була зайнята Протеком та книжкою, і не відчувала свекрушиної присутності на власній шкурі.

— Бубо, — бабуся звернулася до онуки, яка сиділа на кухні, — бездіяльність — друг геморою! — нагадала вона дівчині про гасло дня. — Устань, зробимо кілька нахилів, щоб покращити тиск.

— У мене нормальний тиск, бабусю, — відповіла Буба.

— А буде ще кращий.

— А я не хочу кращого.

— На щастя, не тобі вирішувати, що для тебе корисніше, — заявила бабця Рита. — Вправляйся! І р-р-раз, і два, і р-р-раз, і два…

Бабуня в спортивному костюмі була ще більш невблаганною, ніж Шварценеґґер, тож Буба слухняно зробила кілька нахилів.

— Жахлива фігура, жахливі стегна, жахлива постава, — прокоментувала бабуся онуччині спроби. — Якби Павелек мене послухався й оженився з панною Мизгальською, ти була б ідеалом.

Буба вирішила не вдаватися в дискусію. Бо навіщо всоте пояснювати, що із цього батькового вибору якраз нічого хорошого б не вийшло. Навіщо переконувати, що в доньки пані Мизгальської, чию фотку бабця Рита завжди мала при собі, тупа посмішка зубрилки й обличчя, не обтяжене розумом. Значно легше зробити кілька нахилів і вислухати сувору оцінку. Тим часом на парковку перед будинком різко в’їхав «Трабант». Пан Вальдек дивом загальмував перед смітником, і за мить авто викинуло із себе трійцю химерних пасажирів. Процесія, очолювана дідом, з неймовірною швидкістю попрямувала до парадного.