— Твоїй кар’єрі? — не зрозуміла Буба.

— Ну, кажу тобі. Мене це дивує, бо чоловік повинен радіти успіхам дружини.

— Роберт нічому не заздрить. У своїй фірмі він найкращий фахівець…

— Сама побачиш! — відкопилила губки старша сестра. — Ми через це щодня сваримося. Тобто не щодня, бо відтоді, як Ксавер узяв мене на роботу, Роберт зі мною не розмовляє.

— Ксавер? — Буба витріщила очі.

— Ну, я ж тобі казала. Це мій шеф. Не уявляєш, який красень…

За інших обставин Бубі було б цікаво, який Ксавер на вроду. Та цього разу вона побоювалася, що їй це відомо. І це її аж ніяк не тішило.

— Власне кажучи, чому ти так допитуєшся? Ти ж не знаєш Ксавера.

В Ольчиному голосі забриніла добре знайома зневага, і Буба з гіркотою усвідомила, що сестра анітрохи не змінилася. Вона, Буба, завжди буде для Ольки дивачкою, яка поняття не має про справжнє життя, і чий розвиток зупинився десь між кашкою для немовлят і крамницями з одягом для підлітків.

— Здається, я знаю, хто це, — відповіла Буба. — Він керує двадцятьма працівниками. А ще в нього крута тачка кольору костюмчика моєї однокласниці. Гора м’язів і прилизане волосся. Крім того, він зустрічається з Йолькою.

Старша сестра мовчала. Складала із цих словесних цеглинок образ нового шефа і, хоча все свідчило, що це таки він, Олька продовжувала сподіватися, що Буба помиляється. Особливо щодо Йольки.

— Кажеш, він зустрічається із твоєю подружкою? — допитувалася вона, але вже без колишньої зарозумілості, навіть нервово, хоча в її стані це й було протипоказане.

— Ну, він возить її машиною, — пояснила Буба. — Щодня підкидає до школи, а після уроків забирає. Кілька днів тому не міг, бо поїхав у якесь відрядження.

— У вівторок? — тихо запитала Олька. — У вівторок було це відрядження?

— Ага, у вівторок. Йолька навіть зраділа, що має вільний час, бо в неї роз’їзна фірма, така собі косметична крамниця в рюкзаку, доганяєш?

Буба віддала б чимало, аби старша сестра перестала сприймати її як школярку. Але Бубині слова спричинили зовсім інший ефект. Кожна наступна фраза, у якій ішлося про Ксавера, Йольку й торгівлю пудрою, ставала цеглинкою муру, що виростав між сестрами попри всі Бубині намагання.

— Мені вже час, — Олька втратила апетит до кураги, але виглядала так, ніби втратила значно більше. — У Францішека урок плавання. — Вона подивилася на годинник. — Мушу його забрати, бо нині моя черга.

— Пані Бартошова обожнює малого, — на Бубиному обличчі розквітла усмішка. — Каже, що могла б його всиновити.

— Найгірше те, що він би й сам залюбки змінив маму, — скривилася Олька й рушила до дверей, якась зіщулена й геть без колишнього ентузіазму. Бубі навіть захотілося нагадати їй, що моделі тримаються прямо. Навіть, якщо на них упаде весь світ.

Дідусь постукав до Бубиної кімнати надвечір. Дівчина сиділа над неймовірно складною бриджевою задачею й була вдячна старому, що той урвав її роздуми.

— Привіт, таємнича Блондиночко, — пошепки привітала його онука. — Здається, ти відучора мені дещо винен. За цю яєшню, — нагадала вона.

— А я вже гадав, що після відвідин твоєї сестри з тебе досить пліток.

— Пліток так, — погодилася Буба, — зараз я чекаю на факти.

— Скажу тобі лише, — дідусь умостився в кріслі-гойдалці, — що ця «Лавина сексу», тобто мій партнер в іграх…

— Атож, пригадую, — кивнула головою Буба.

— Ну, то ми якось так припали одне одному до душі… І зустрічаємося в чаті.

— Ти ба! — Буба явно тягнула час. Вона не надто довіряла дружбі через інтернет, а дідусь здавався особою, яка погано орієнтувалася в тому, що відбувається у віртуальному просторі.

— То ця твоя «Лавина», як я розумію, така собі приємна пані? — здогадалася онука.

— Бач, я не зовсім упевнений… Бо воно начебто так, хоча ми обоє намагаємося зберегти деяку, так би мовити, анонімність. Але в цих сповнених почуттів листах я вбачаю справжню жіночність. Навіть іноді уявляю собі свою маленьку інтернет-подружку… І це не якась там сучасна коза, а справжній скарб! Ніжна, з гарним смаком… — дідусь розповідав про принади своєї віртуальної знайомої, як про якусь вишукану страву. Бо в житті він завжди був гурманом.

— А якщо ця твоя подружка виявиться зарослим щетиною хакером? Або, ще гірше, педофілом, котрий полює на Блондиночок? — Буба безжально розповідала дідові про пастки інтернету.

— Нічого ти не тямиш, — роздратовано мовив дід. — Вона дуже розумна й нещаслива. Часто говорить про самотність та відсутність розуміння в родинному колі. Якби Лавина була чоловіком, вона б не писала таких речей!

Буба не мала бажання дискутувати з дідом про складну психологію учасників чатів. Пояснювати простодушному старому такі очевидні для неї речі було б абсурдом.