— Тільки не кажи, що із твоїми батьками щось трапилося!

— Йдеться про Ксавера, — пояснила Йолька причину свого нещасного вигляду.

— Ох, — полегшено зітхнула Буба. — А я думала, що сталася якась біда…

— Звісно, що сталася!

Бубі довелося повірити, бо найбільша модниця класу витерла носа рукавом вишуканої мереживної блузки. Уперше за час їхнього знайомства Йолька анітрохи не зважала на свою зовнішність.

— Цей твій Ксавер зовсім не вартий, щоб ти через нього рюмсала, — почала Буба.

Якби Йолька знала, які сумніви пробудила своїм зізнанням, то мабуть, знайшла б собі іншу повірницю, — думала Буба, побоюючись найгіршого. А що, коли це її власна старша сестра скинула королеву краси Йольку із трону? Що тоді?

— Ти не знаєш, як воно, коли закохаєшся, — схлипнула Йолька, і Буба мовчки погодилася із цією несправедливою оцінкою. — Весь світ запався… І ця подорож на Рив’єру… Я собі навіть нові купальники купила…

— Ти така гарна, що поїдеш із ким-небудь іншим, — палко мовила Буба.

— Але я хочу з ним! А це вже неможливо.

І сльози знову закапали на серветку.

— Може, усе владнається? — припустила Буба. — Він неодмінно ту іншу покине! Щойно довідається, що та вагітна й має родину, то обов’язково повернеться до тебе! — переконувала вона подружку так гаряче, що не помітила її здивованого погляду.

— Про що це ти, Бубо?

— Ну-у-у, про цю твою суперницю… мабуть, якась нова знайома, через яку Ксавер тебе покинув… — плутано пояснювала Буба і з переляку випила Йольчину воду.

— Немає жодної суперниці! — розгнівано заявила Йолька. — Ще така не вродилася! — пихато додала вона, хоча це ніяк не применшувало її нещастя.

— Чудово! — Бубина щира радість теж не зустріла Йольчиного схвалення.

— Нічого чудового немає! Ксавер… він… ну, як воно? Він мусить відповісти перед законом!

— Ти хочеш сказати… — не зрозуміла Буба.

— Сидітиме у в’язниці, — прошепотіла Йолька й почервоніла від сорому.

— Тим більше не варто плакати, — запевнила Буба. Їй було ніяково, що не може співчувати ані Йольці, ані Ксаверові. І ця звістка про відповідальність перед законом навіть її втішила, хоча вона нікому не бажала нічого поганого.

— Легко тобі говорити. Він мене так балував… — зітхнула Йолька.

— Але виявився непорядним. Що тобі із цих подарунків?

— Коли мене балував, то був порядним! Мені так принаймні здається…

— Якби був, то не потрапив би туди, де він зараз опинився, — підсумувала Буба. — А мені твій Ксавер анітрохи не подобався. Може, тобі це й неприємно, але довіри він не викликав.

— Ти помиляєшся щодо нього! — заперечила Йолька, але вже без колишнього ентузіазму. — Я тобі скажу, що він навіть тобою зацікавився. Просив, щоб я тобі запропонувала в нього роботу моделі. Пам’ятаєш, коли ти налетіла на наше авто. Я тобі раніше не казала, бо, розумієш…

— Звичайно, — Буба ледь посміхнулася.

— Я подумала, що він хоче взяти тебе на роботу, бо зараз у моді такі товсті моделі, а він завжди хоче йти в ногу із часом…

— У в’язниці теж ітиме, — запевнила Буба подружку. — А я вважаю, що ваша розлука піде тобі на користь, ти лише помолодшаєш…

— Ти так думаєш? — останній аргумент Йольці сподобався. Вона витягла маленьку пудреницю й зазирнула до люстерка. — Мабуть, ти маєш рацію, — невпевнено мовила дівчина. — Через нього в мене прищі й безсоння.

— Навіть цілий гурт Ксаверів не вартий таких страждань, — серйозно заявила Буба.

Йолька колишнім упевненим рухом поправила зачіску й припудрила носа. — А де моя вода? — запитала, зазирнувши в порожню склянку.

— Замовлю ще одну! — засміялася Буба. — Але з королівською піцою! Ділимо навпіл.

— Останнім часом я так схудла, що нехай уже! — Йолька потупилася, але потім підняла очі на Бубу. У них було ціле море вдячності.

— Тільки не кажіть, що вас немає вдома! — з домофона почувся голос Маньчака.

— Ми вдома! Удома! — відгукнувся дідусь, вибігаючи назустріч гостям.

Повернення Маньчаків означало, що вони пробачили старому візит до кураторки, а на додачу вирішили програти йому в бридж.

— Шикарно, — захопився дід, насилу знімаючи з пані Віолетти кумедну пелерину. — Дуже практичне це ваше покривало. І на людині гарно виглядає, і на дивані!

— Це накидка, а не покривало, — пояснила Маньчакова.

— От-от, я й кажу, що вона дуже практична… А пан Вальдек, наче святий Миколай! — зрадів старий, глянувши на фіолетове пальто з білими вилогами.