— Авжеж, — погодилася Буба, згадуючи родинні сварки й суперечки.

Коли від шарлотки залишилися хіба що спомини, а Марія Пешек уп’яте співала останню пісню на диску, Агата неохоче глянула на годинника.

— Час повертатися додому, — весело сказала вона, хоча на її обличчі не було й тіні посмішки.

— У тебе вдома нічого не змінилося? — Буба занепокоїлася, що її запитання занадто сміливе, а може, навіть зайве. — Скажи тільки, чи із братом у тебе й далі такі гарні стосунки, — спробувала вона врятувати ситуацію.

Агата взяла Бубу за руку, і цей такий звичайний жест заспокоїв дівчину.

— Ти моя подруга, — серйозно мовила Агата. — Тому маєш право розпитувати мене про все. Я тобі довіряю. А вдома майже нічого не змінилося, якщо ти запитуєш про тата. Він не дає собі ради із хворобою… Зате я тепер дивлюся на цю проблему зовсім по-іншому. Більше не звинувачую себе, що тато п’є. І допомагаю братові зрозуміти, що ми з ним нічим не завинили… З мамою гірше, але вона теж повинна колись подорослішати, якщо ти розумієш, про що я…

— Звичайно! — Буба вдивлялася в сутінки за вікном. — Мої батьки теж повинні подорослішати, хоча здавалося б, вони давно повнолітні. А зараз, коли наближається ювілей їхнього шлюбу й ми з дідом вирішили подарувати тандем, я роздумую, як мама з татом поїдуть на такому велосипеді… Адже кожне з них рушить у свій бік, тому це буде лише купа зусиль, втома, а тандем ні з місця!

Дівочий сміх залунав у кімнаті з такою силою, що у дверях з’явилася мама.

— Як добре, що вам так весело! — усміхнулася пані Марися. — Ловіть, дівчатка, кожну мить, бо якщо потім ваш чоловік виявиться похмурим буркотуном, вам кінець!

— Жінко, що ти кажеш! — долинув з коридору татів голос. — Твій похмурий буркотун прагне нагадати, що поруч із тобою він забув, яким був колись безтурботним і веселим юнаком!

І родинна суперечка продовжилася у вітальні.

— Ми тебе проведемо, — вирішила Буба, і Добавка радісно заметляла хвостом.

Йти вулицею було важко через негоду й мокрий сніг.

— Я саме подумала, що мені подобається, коли ти смієшся, — Буба оминала калюжі, щоб не промочити мартенси.

— Мені теж. Знаєш, окрім тебе у мене є ще три подруги, — сказала Агата, зупинившись біля підталого сніговика. — Їхнє завдання — подбати, щоб у мене був гарний настрій.

— Як це, крім мене? — у Бубі ворухнувся хробачок ревнощів.

— А отак! — засміялася Агата. — Але ти не повинна через них перейматися. Я познайомилася з ними там, у центрі.

— І нічого мені не сказала. Як їх принаймні звати?

— У них однакові імена. Свідомість, Свідомість. І третя… — теж Свідомість, — закінчила Агата, а Буба глянула на неї з повагою і захватом. Їй раптом здалося, що цієї нової Агати вона зовсім не знає, але захоплюється нею. І нізащо не хоче втратити.

Добре було отак іти поруч і разом мовчати.

Слова, немов сніжинки, — думала Буба. — Коли торкаються нашої шкіри, можуть викликати радість або відчуття холоду. А потім зникають. Мовчанка краща, ніж слова, бо звільняє місце для думок. Мовчання — це погода для дружби, — і вона ще міцніше притулилася до плеча подруги.

Уся школа жила в очікуванні різдвяних канікул. Крім Йольки. Бо Йолька Мірович виглядала так, ніби її організм відмовлявся виконувати повсякденні життєві функції. Хіба що крім дихання.

— Мірович, що з тобою відбувається? — захвилювалася Пандемія. — Ти схожа на людину, яку розшарпують високі почуття, а я тебе ніколи в них не підозрювала…

Схожі зауваження Йолька збувала порожнім поглядом і навіть не реагувала на них.

— Щось із нею не так, — прошепотіла Буба Агаті, але та лише стенула плечима.

— Можливо. Але мене це не обходить. Причиною Йольчиного стресу можуть бути погано наклеєні тіпси, а мені бракує уяви, щоб втішати її в такій ситуації.

Після математики Йолька сама підійшла до Буби.

— Побалакаємо після уроків? — тихо запитала вона.

— Звичайно! Підемо до «Брудзя»?

— До «Брудзя», — притакнула Йолька таким голосом, ніби там, у королівстві піци, мали відбутися поминки за її нещасливим життям.

Буба не запитувала, що сталося й чому Йолька без макіяжу і з червоними очима, які свідчать про проведену в сльозах минулу ніч. Зате зараз Йолька більше скидалася на інших дівчат у класі, і це Бубі навіть сподобалося.

— Замовлю для тебе королівську, з куркою і смачною моцарелою, — запропонувала Буба, шукаючи в меню, чим би можна було втішити однокласницю.

— І склянку води, — Йолька вочевидь вирішила страждати далі. — Я залишилася… сама, — повідомила вона й перелякано глянула на Бубу.