— Бо я від’їжджаю, — спокійно проказав Сирота, проте без звичної усмішки.

— То тебе не виключають? — недовірливо запитав Адам.

— Я нікому не зробив нічого поганого, — Сирота стенув плечима й спокійно сів поруч із Мілошем. Навіть витягнув блокнота. Мабуть, збирався зробити список усіх своїх недругів.

— Стась залишає школу з поважної причини, — очі Редбульки засяяли. — Коли він прийшов до нас, то вже був студентом інформатики. Тому від певних предметів його звільнили, — учителька захоплено переповідала Стасеву біографію, а сам він сидів за партою так, ніби йому було страшенно ніяково.

Адама аж заціпило, бо ті дурниці, які він тут вигукував, применшували його в Бубиних очах. Не залишалося нічого іншого, як тихенько зіщулитися й стати якомога непомітнішим.

— А оскільки в університеті ваш товариш теж досягнув блискучих результатів, то його преміювали стипендією. До Америки, — закінчила класна керівничка.

— І тепер ти поїдеш до Штатів? — запитала Буба в Сироти, анітрохи не вдаючи радість. Вона пишалася другом, та водночас сумувала, що втратить його.

— Поїду, бо мушу. Але до весни залишуся з вами, — і Сирота продемонстрував Бубі свою найширшу посмішку.

— Агато, тепер твоя черга, — змінила тему Редбулька, — ласкаво просимо додому, — усміхнулася класна. І Бубі здалося, що ця зовні суха й сувора жінка глибоко в душі приховує радість, знаючи, що її справжні почуття будуть виглядати дивно перед усім класом. Агата трохи помовчала. Нарешті наважилася.

— Я рада, що змогла повернутися, — спокійно почала вона. — Спасибі Бубі й усім, що ви мене прийняли так, наче нічого не сталося. Я перебувала в центрі, де навчають, як уникати залежностей. Не розпитуйте, чи мене вилікували, бо цього ніхто не знає. Навіть я. Мушу повірити в себе, вірити, що впораюся з усім. А коли вже мова про відвідуваність, Адаме, — дівчина суворо глянула в його бік, — то це я найбільше завинила, тож не нападайся на інших.

У класі стало тихо. Дехто зацікавлено зиркав на Агату й Сироту, але всі мовчали.

— Ну, якщо ми вже все одне одному пояснили, то подискутуємо про щирість, — класна вирішила не марнувати часу. — Адасю, ти особливим чином розумієш цю рису, тож будь ласка, висловись із цього приводу, — запропонувала вона, вистукуючи олівцем ритм жалобного маршу.

Сирота навіть не підозрював, що зробив Агаті послугу, зібравши довкола себе натовп цікавих.

— Ось вони, справжні доброзичливці, — буркнула Агата до Буби, непомітно киваючи в бік нових Стасевих друзів.

— Атож, якби ти лише знала, як вони раніше з нього сміялися! — співчутливо озвалася Буба.

— А тепер вимагатимуть автографів, — кепкувала Агата.

— Диви-но лишень, як Америка змінює людей, — і подруги вибухнули сміхом.

— Дівчата! Зачекайте! Я з вами! — кричав Сирота, оточений новими шанувальницями.

— А ти накажи, аби тебе на руках принесли до «Брудзя»! — відповіла Буба, і вони з Агатою рушили до піцерії.

Сирота дістався туди на своїх двох, але виглядав таким утомленим, немовби щойно відбув світове турне.

— Боявся, що не встигну, бо в мене до тебе справа, — відсапувався він, весело поглядаючи на Агату.

— До мене? — здивувалася та.

— Ну, я собі подумав, що тобі чимало треба надолужити, — хлопець почухався за вухом.

— Авжеж.

— То, може, поділимо предмети. Я візьму всяку математику, а Буба — решту…

— Заслабка я, щоб учитися в генія, — знітилася Агата.

— Не жартуй так! А якщо поділитеся зі мною піцою, то я можу зубрити матьоху з тобою навіть перед літаком до Штатів, — він облизався й першим сягнув по відкраяний шматок.

— А ось і наша неповнолітня правопорушниця! — пожартував тато, побачивши доньку.

Бубина піжама виглядала так, ніби її щойно витягли з Добавчиної пащі, а на голові красувалися розкуйовджені шоколадно-жовті пасма. Якби в такому вигляді з’явилася мама, усі б подумали про її екстравагантність, але в Бубиному випадку то було звичайне нехлюйство.

— Тату, нині неділя, — сонно буркнула доня. — Навіть у тюрмі, — додала вона, широко позіхаючи.

— І які в тебе плани на сьогодні? — поцікавився тато. Він був, на диво, старанно поголений і вбраний. А це могло віщувати хіба що неприємності.

— Плани? — Буба почухала голову. — Жодних, крім ледарювання й обжерства.

— Гм, — відгукнувся тато.

— А чого ти раптом запитуєш про мої плани? — здивувалася дівчина. — Востаннє, пригадую, таке було в початковій школі.

— Ну… бо я твій батько, — відповів той.

— А що ти збираєшся нині робити? — поцікавилася Буба, сідаючи до столу.

— Я… мені треба піти на роботу.

— Але ж у неділю твоя телекрамниця не працює.

— Я домовився про зустріч із редактором Ґжондкою, — тато втупився у вудженину. — І з Гавронським, цим, знаєш, з інформаційного сервісу…