Едді почав попускати канат, і коли якір нарешті загруз, затягнув вузол. Човен розвернуло до берега кормою.

— Дно тут піщане, знаєш, — сказав він.

— Яка глибина під кормою?

— Півтора метри, не більше.

— Бери рушницю, — сказав я. — І будь пильним.

— Дай мені ковточок, — сказав він. У нього знову розгулялися нерви.

Я дав йому хильнути і взяв помповик. Тоді відімкнув двері каюти, прочинив їх і сказав: — Виходьте сюди.

Ніхто не зрушився.

Тоді один косоокий виставив голову, побачив там Едді з рушницею і знову сховався.

— Виходьте. Ніхто вас не зачепить, — сказав я.

Жодного руху. Тільки й чути, як лопотять щось китайською.

— Ану, вилазьте, ви! — крикнув Едді. О, Господи, я знав, що він допався до пляшки.

— Постав на місце пляшку, — сказав я йому, — бо зараз викину тебе з човна.

— Виходьте вже, — сказав я їм, — бо буду стріляти.

Я бачив, як один із них визирнув з дверей і, мабуть, помітив пляж, бо щось зашваркотів до решти.

— Виходьте, — сказав я, — бо стрілятиму.

Вони почали виходити.

Мушу вам сказати, що треба бути великою сволотою, щоб замордувати цілу купу таких оце косооких, та й лиха потім не оберешся, не кажучи вже про купу бруду.

Вони всі повилазили, були перелякані й неозброєні, але ж їх було дванадцятеро. Я позадкував до корми, не випускаючи з рук помпову рушницю. — Шуруйте за борт, — сказав я. — Там неглибоко.

Ніхто не поворухнувся.

— Стрибайте.

Ніхто не рухався.

— Ви, жовтопузі щуроїди заморські, — сказав Едді, — ану, геть із човна.

— Заткай свою п’яну пащеку, — сказав я йому.

— Не плавати, — сказав один китаєць.

— Не треба плавати, — сказав я. — Там неглибоко.

— Стрибайте, швидше, — сказав Едді.

— Ходи сюди на корму, — наказав я. — Візьми рушницю в одну руку, а жердину в другу, і покажи їм, що там неглибоко.

Він показав, зануривши й витягши мокру жердину.

— Не треба плавати? — перепитав у мене китаєць.

— Ні.

— Правда?

— Так.

— Ми де?

— На Кубі.

— Ти клята шахрай, — сказав він, переліз через борт, чіпляючись за нього, а тоді відпустив руки. Пішов з головою під воду, але відразу вигулькнув, і його підборіддя було над водою. — Клята шахрай, — повторив він. — Проклята шахрай.

Він був розлюченим і досить хоробрим. Сказав щось китайською, і всі решта почали стрибати з корми у воду.

— Гаразд, — сказав я Едді. — Піднімай якір.

Коли ми виходили в море, вийшов місяць, і було видно, як китайці брели до берега по шию у воді, туди, де вилискував пляж і темніли кущі.

Ми проминули риф, я ще раз озирнувся й побачив вдалині пляж і гори, а потім взяв курс на Кі-Вест.

— Можеш тепер поспати, — сказав я Едді. — Ні, зачекай-но, спустися вниз і відкрий усі ілюмінатори, щоб вивітрився сморід, а ще принеси мені йоду.

— А що сталося? — спитав він, коли повернувся.

— Порізав палець.

— Хочеш, щоб я став за штурвал?

— Лягай, — сказав я. — Я потім тебе розбуджу.

Він вклався на лежанку в кокпіті, вбудовану над паливним баком, і майже відразу заснув.

Розділ п’ятий

Тримаючи коліном штурвал, я розстібнув сорочку й побачив, куди мене вкусив містер Сінґ. Він таки добряче мене поранив, і я змастив ранку йодом, після чого сидів собі за штурвалом і думав, чи укус китайця може бути отруйний, а тоді дослухався, як плинно йде човен і як омиває його вода, і вирішив, що ні, чорта з два цей укус буде отруйний. Такі, як той містер Сінґ, шурують собі зуби, мабуть, двічі або тричі на день. Той ще мені містер Сінґ. Слабенький був із нього бізнесмен. Хоч, може, й ні. Мабуть, він просто довірився мені. Не міг я його розкусити, кажу оце вам.

Але тепер усе було просто, якщо не зважати на Едді. Бо ж він пияцюра, і як нахляється, то може бовкнути зайвого. Я сидів за штурвалом, дивився на нього і думав, що не буде, чорти б його побрали, великої різниці, мертвий він чи живий, а от мені буде чистий спокій. Коли я виявив його на човні, відразу подумав, що мушу його позбутися, але тепер, коли все так гарно склалося, я щось не міг наважитися. Хоч і відчував таку спокусу, дивлячись на нього сплячого. Але тоді я подумав, що не варто, мабуть, зіпсувати все таким учинком, про який пізніше шкодуватиму. Потім я згадав, що його навіть немає у списку команди, а отже, мені доведеться сплатити за нього штраф, тож я тепер узагалі не знав, що з ним робити.