— Ще чого, фігу йому з маком, подвійну фігу, — повторила дружина. — Як ваші справи?

— Непогано, — відповів зелений козирок. — А ваші як?

— У неї все чудово, — сказав високий турист. — Самі бачите.

Саме тут зайшов Гаррі, і жінка високого туриста сказала: — Який красень, скажіть? Те, що мені потрібно. Купи мені, татусю.

— Можемо поговорити? — спитав у Фредді Гаррі.

— Звичайно. Кажіть одразу все, що забажаєте, — сказала жінка високого туриста.

— Заткайся, курво, — сказав Гаррі. — Ходімо за бар, Фредді.

Там уже чекав за столом Губатий.

— Привіт, начальничку, — сказав він Гаррі.

— Заткай піддувало, — гаркнув Гаррі.

— Слухай-но, — сказав Фредді. — Тримай язик за зубами. Щоб я тут такого не чув. Ти розженеш мені всіх клієнтів. Це пристойний заклад, жінок тут не обзивають курвами.

— Бо вона курва, — відповів Гаррі. — Чув, що вона мені сказала?

— Хай там як, але не можеш обзивати її прямо у вічі.

— Гаразд. Гроші маєш?

— Звичайно, — сказав Губатий. — Чого б я їх не мав? Хіба я не казав, що принесу їх?

— Покажи.

Губатий подав йому пачку. Гаррі нарахував десять стодоларових купюр і чотири двадцятки.

— Мало бути тисячу двісті.

— Мінус мої комісійні, — сказав Губатий.

— Давай решту.

— Ні.

— Віддавай.

— Не будь дурним.

— Гнидо ти нещасна.

— Не починай, громило, — сказав Губатий. — І не пробуй відібрати силою, бо я при собі їх не маю.

— Ясно, — сказав Гаррі. — Я мав би це передбачити. Слухай, Фредді. Ти ж мене давно знаєш. Я розумію, що човен вартий тисячу двісті. Тут бракує ста двадцяти. Візьми це й ризикни рештою і платою за фрахт.

— Це ж триста двадцять доларів, — сказав Фредді. Він боявся ризикувати такою сумою і аж зіпрів, думаючи про це.

— Маю машину і радіоприймач удома, що коштують не менше.

— Я можу оформити документ на заставу, — сказав Губатий.

— Не треба ніяких документів, — заперечив Фредді.

Він знову вкрився потом, а в його голосі відчувалося вагання. Тоді він сказав: — Гаразд. Ризикну. Але заради Господа, Гаррі, бережи човна, добре?

— Берегтиму, як свого власного.

— Свій ти вже проґавив, — сказав Фредді, і згадка про це примусила його знову вкритися холодним потом.

— Я берегтиму його.

— Гроші я покладу до своєї скриньки в банку, — сказав Фредді.

Гаррі зиркнув на Губатого.

— Це надійне місце, — сказав той і вишкірився.

— Бармене, — покликав хтось з-за стійки бару.

— Це тебе, — сказав Гаррі.

— Бармене, — пролунав той самий голос.

Фредді попрямував туди.

— Той чоловік мене образив, — почув Гаррі писклявий голос, але він уже розмовляв із Губатим.

— Я буду біля причалу наприкінці вулиці. Це менше, ніж півкварталу звідси.

— Гаразд.

— Це все.

— Чудово, велике цабе.

— Сам ти цабе.

— Як скажеш.

— Буду там після четвертої.

— Ще щось?

— Вони змусять захопити мене силоміць. Я нічого про це не знаю. Я просто перевіряю двигун. Човен не готовий для ходки. Я найняв його у Фредді для риболовлі з клієнтами. Вони мають примусити мене завести двигун під дулом пістолета, а тоді самі змусять перерубити канати.

— А що з Фредді? Ти ж не наймав його човна для риболовлі.

— Я все йому скажу.

— Краще не треба.

— Скажу йому.

— Не раджу.

— Слухай, ми з Фредді ще з війни робили спільні справи. Двічі були партнерами і ніколи ще не потрапляли в халепу. Ти ж знаєш, скільки я йому доставляв товару. У цьому місті це єдиний сучий син, якому я довіряю.

— Я б не довіряв нікому.

— Та ясно. На твоєму місці я б і собі самому не довіряв би.

— Пішов ти.

— Гаразд. А ти йди до своїх дружків. І яка в тебе відмазка?

— Вони кубинці. Я їх зустрів у готельчику, в барі. Один із них хотів отримати готівку за сертифікованим чеком. Що тут такого?

— І ти не зауважив нічого підозрілого?

— Ні. Сказав їм зустріти мене в банку.

— І хто їх підвезе?

— Якийсь таксист.

— І він подумає, що це хто — якісь скрипалі?

— Знайдемо такого, який не думає. У цьому місті повно таких, які взагалі нічого не думають. Візьми от Гейзуза.

— Гейзуз має голову на плечах. Він тільки вдає із себе дурника.