— А тебе? — запитав Гаррі.

— Гаразд, — сказав той кубинець. — Хай буде так. Де човен?

— На стоянці для яхт, — сказав Гаррі.

— А це хто? — запитав кубинець, дивлячись на мене.

— Мій напарник, — сказав Гаррі. Кубинець окинув мене оком, а інші кубинці теж зміряли нас поглядами. — Виглядає голодним, — сказав кубинець і розреготався. Більше ніхто не засміявся. — Щось вип’єш?

— Можна, — сказав Гаррі.

— А що? Бакарді?

— Те, що й ти, — сказав йому Гаррі.

— А твій напарник п’є?

— Не відмовлюся, — сказав я.

— А тобі ще ніхто й не пропонував, — гаркнув мордатий кубинець. — Я тільки запитав, чи ти п’єш.

— Ой, не починай, Роберто, — сказав інший кубинець, молодий, ще зовсім дитина. — Чого ти до нього чіпляєшся?

— А хто чіпляється? Я тільки запитав, чи він п’є. Якщо когось наймаєш, невже не треба знати, чи він п’є?

— Налий йому, — сказав інший кубинець. — І поговоримо про діло.

— Скільки ти береш за човен, хлопче? — спитав басовито у Гаррі кубинець на ім’я Роберто.

— Дивлячись, нащо він тобі потрібен, — сказав Гаррі.

— Відвезти нас чотирьох на Кубу.

— Куди саме на Кубу?

— До Кабаньяса. Неподалік від Кабаньяса. Відразу за Маріелем. Знаєш, де це?

— Звичайно, — сказав Гаррі. — Відвезти туди і все?

— Все. Відвезти нас і висадити.

— Триста доларів.

— Забагато. А якщо ми зафрахтуємо човен на два тижні з гарантованою щоденною оплатою?

— Сорок доларів на день і півтори тисячі застави на той випадок, якщо з човном щось станеться. Треба брати дозвіл?

— Ні.

— Пальне і мастило за ваш рахунок, — сказав їм Гаррі.

— Даємо тобі двісті доларів, щоб завезти нас туди й висадити.

— Ні.

— А скільки ти хочеш?

— Я вже сказав.

— Це задорого.

— Ні, — заперечив Гаррі. — Я вас не знаю. Не знаю, що ви робите, і хто у вас стрілятиме. Я мушу двічі перетинати протоку зимою. Ризикую своїм човном. Можу перевезти вас за дві сотні, якщо ви внесете тисячу застави на той випадок, якщо із човном щось станеться.

— Резонно, — сказав їм Губатий. — Цілком резонно.

Кубинці почали розмовляти іспанською. Я їх не розумів, але знав, що Гаррі розуміє.

— Гаразд, — сказав здоровило Роберто. — Коли можемо вирушити?

— Будь-коли завтра вночі.

— Можливо, нам треба буде зачекати до післязавтра, — сказав один із них.

— Нема проблем, — відповів Гаррі. — Тільки попередьте завчасно.

— А човен у доброму стані?

— Звичайно, — сказав Гаррі.

— Це гарний човен, — підтвердив той наймолодший.

— А де ти його бачив?

— Мені показав адвокат, містер Сіммонс.

— Он як, — мовив Гаррі.

— Випийте, — сказав інший кубинець. — На Кубі часто бували?

— Траплялося.

— Іспанською говорите?

— Так і не вивчив, — сказав Гаррі.

Я бачив, як подивився на нього адвокат, Губатий, але він і сам такий шахрай, що тільки тішиться, коли інші теж брешуть. От і сьогодні, коли він прийшов поговорити з Гаррі про цю справу, то теж почав щось вигадувати. Нібито хотів бачити Хуана Родріґеса, жалюгідного смердючого гальєго, який і рідну матір продав би, і якого той самий Губатий підвів під суд, щоб там його захищати.

— Містер Сіммонс добре говорить іспанською, — сказав кубинець.

— Має освіту.

— Зможете керувати човном?

— Туди й назад доберуся.

— Ви рибалка?

— Так, сер, — відповів Гаррі.

— А як ти ловиш рибу без руки? — спитав мордатий.

— Просто ловлю її вдвічі швидше, — сказав йому Гаррі. — Ще є якісь питання?

— Ні.

Вони всі заговорили іспанською.

— Тоді я піду, — сказав Гаррі.

— Я попереджу щодо човна, — кинув йому Губатий.

— Потрібна застава, — сказав Гаррі.

— Зробимо це завтра.

— Ну то бувайте, — сказав їм Гаррі.

— Доброї ночі, — попрощався той приємний молодик. Мордатий нічого не сказав. Ще двоє з лицями, як у індіанців, узагалі мовчали весь той час, хіба що говорили щось мордатому іспанською.

— Ми ще з тобою побачимося пізніше, — сказав Губатий.

— Де?

— У Фредді.

Виходячи, ми знову проминули кухню, і Фреда сказала:

— Як там Марія, Гаррі?

— Вже краще, — сказав їй Гаррі, — добре себе почуває, — і ми вийшли надвір. Сіли в машину, і він поїхав назад до бульвару, нічого не кажучи. Думав собі про щось.