— Підкинути тебе додому?

— Гаразд.

— Ти зараз живеш на окружній?

— Так. То що там із поїздкою?

— Не знаю, — сказав він. — Не знаю, чи взагалі з того щось вийде. Бувай, до завтра.

Він скинув мене біля хати, і не встиг я ще відчинити двері, як моя стара підняла бучу через те, що я десь волочився, пиячив і запізнився на вечерю. Я кажу, як я міг пиячити, не маючи грошей, а вона каже, що хтось мені, мабуть, позичив. Я питаю в неї, хто ж мені позичить, коли я працюю на громадських роботах, а вона каже, щоб я не дихав на неї перегаром і сідав за стіл. Тож я й сів. Діти пішли на якусь гру, я сиджу за столом, а вона приносить вечерю і не хоче зі мною розмовляти. Розділ десятий

Гаррі

Не хотілося б у це встрявати, але хіба в мене є вибір? Перебирати зараз не доводиться. Я міг би відмовитися, але що тоді? Я ж сам не напрошувався, але як випала нагода, то треба скористатися. Можливо, не варто було брати Альберта. Він тупуватий, але відвертий і незамінний на човні. Він не з тих, кого можна легко залякати, та однак я не певний, чи варто його брати. Але ж не візьму я якогось пияка чи негра. Потрібна людина, на яку можна покластися. Якщо все вийде, я йому віддячу. Але всі карти не розкрию, бо він тоді може не погодитися, а мені не обійтися без напарника. Самому було б, звісно, краще, самому завжди краще, але я не думаю, що зможу впоратися сам. А шкода, бо самому було б набагато краще. Альбертові ж буде ліпше, якщо він узагалі нічого не знатиме. Проблема тільки з Губатим. Губатий знатиме все. Але ж вони, мабуть, подумали про це. Мабуть, усе врахували. Думаєш, Губатий такий дурний, що цього не знатиме? Навряд чи. Хоч, може, вони нічого такого й не затіяли. Може, вони взагалі не мають таких намірів. Хоч вони явно на це націлилися, я ж чув те слово. Але тоді вони мусять зробити це перед самим закриттям, бо інакше встигне прилетіти літак берегової охорони з Маямі. Темніє тепер о шостій. Літаку треба летіти не менше години. Коли стане темно, їм нема вже чого боятися. Але якщо я збираюся їх везти, мушу вирішити, що робити з човном. Вивезти його буде неважко, але якщо вивозити сьогодні вночі, хтось може помітити, що його немає, кинуться шукати і можуть знайти. У будь-якому разі здійметься серйозний галас. Але сьогодні єдина можливість його вивезти. Почнеться відплив, і це буде гарна нагода вивезти човен і сховати. Також матиму час побачити, чого там бракує, якщо вони там щось познімали. А ще ж треба буде заправитися й запастися водою. Нічка буде ще та. А коли сховаю човен, Альберт змусить підвезти їх на моторці. Можливо, на Волтоновій. Я можу сам її найняти. Або Губатий. Так навіть краще. Губатий може допомогти мені вивезти вночі човен. Саме Губатий. Бо можна не сумніватися, що стосовно нього вони вже все вирішили. Не могли інакше. Могли й щодо мене з Альбертом вирішити. Чи хтось із них був схожий на моряка? Хтось міг би бути моряком? Могло б таке бути? Можливо. Отой симпатичний. Так, міг бути той молодик. Я мушу це з’ясувати, бо якщо вони вирішать одразу позбутися мене з Альбертом, діла не буде. Рано чи пізно вони однаково почнуть думати, що з нами робити. Але в дорозі я матиму ще час. І добре все обмізкую. Потрібно постійно бути пильним. Не можна припуститися помилки. Жодної. Найменшої. Тому вже зараз треба все продумати. Є про що міркувати і що робити, замість сушити голову, що може до біса статися. Чим закінчиться ця вся клята авантюра. Якщо вже вони її затіяли. Якщо вже ти вплутався в цю гру. Якщо отримав шанс. Замість того, щоб дивитися як усе йде коту під хвіст. Без човна, а отже, й без заробітку. А той Губатий? Не знає, у що він устряв. Не має уявлення, чим це закінчиться. Сподіваюся, що його не доведеться довго чекати у Фредді. Маю ще багато роботи нині. Та й повечеряти здалося б.

Розділ одинадцятий

Було вже майже пів на десяту, коли нарешті з’явився Губатий. Було видно, що його добряче накачали в Річардсі, бо, коли він напивається, стає нахабним, а тут він одразу почав нахабніти.

— Ну що, велике цабе? — каже він Гаррі.

— Сам ти цабе, — відповів йому Гаррі.

— Треба поговорити, велике цабе.

— Де? У твоєму офісі за баром? — запитав його Гаррі.

— Так, саме там. Там є хтось, Фредді?

— Нікого після того закону. Скажи-но, скільки ще триватиме та заборона щодо шостої вечора?

— Хочеш найняти мене, щоб я все залагодив? Тільки мусиш дати мені аванс, — каже Губатий.

— Чорти в пеклі хай дають тобі аванс, — відповідає йому Фредді. Тож він іде вдвох із Гаррі за бар, де кабінки та ящики з порожніми пляшками.

Зі стелі звисала електрична лампочка, а Гаррі зазирнув до всіх кабінок, де було темно й порожньо.

— Ну що там? — запитав він.

— Хочуть післязавтра надвечір, — сказав йому Губатий.

— І що збираються робити?

— Ти ж розумієш іспанську, — сказав Губатий.

— Але ти їм цього не сказав?

— Ні. Я твій товариш. Ти ж це знаєш.

— Та ти б і рідну матір заклав.

— Припини. Дивись, яке діло я тобі знайшов.

— Відколи це ти став таким героєм?

— Слухай, мені потрібні гроші. Я мушу забратися звідси. Мені вже тут каюк. Ти ж знаєш, Гаррі.

— Та хто ж цього не знає?

— Знаєш, як вони фінансували свою революцію, викрадаючи людей і таке інше?

— Знаю.

— То й зараз буде щось подібне. Роблять це заради ідеї.

— Ага. Тільки роблять це тут. Де ти народився. І знаєш усіх як облуплених.

— Нічого нікому не станеться.

— З цими горлорізами?

— Я думав, що ти маєш яйця.

— Я маю яйця. Можеш цим не перейматися. Але мені ще тут жити й жити.

— А мені ні, — сказав Губатий.

— Господи, — подумав Гаррі. «Він сам це сказав.»

— Мушу забратися звідси, — сказав Губатий. — Коли ти збираєшся виводити човен?

— Сьогодні.

— А хто тобі допоможе?

— Ти.

— І де його поставиш?

— Де завжди.

Забрати човен виявилося зовсім не складно. Як і передбачав Гаррі, їм це вдалося зробити без жодних проблем. Нічний сторож щогодини робив обхід, а решту часу сидів біля вхідної брами старої корабельні. Вони відпливли туди на ялику під час відпливу, перерізали канат і вийшли в море, взявши човен на буксир. Коли вже опинилися в протоці, Гаррі перевірив двигуни і виявив, що там тільки роз’єднали контакти розподільника. У баках було ще майже півтори сотні ґалонів пального. Його не злили, а отже, воно там залишилося ще від останньої ходки. Перед відправкою він доверху заповнив баки пальним, а використав небагато, бо море штормило, й доводилося йти на малих обертах.

— Удома я маю ще запас бензину, — сказав він Губатому. — Переллю його в бутлі та доставлю машиною, а як буде потрібно, Альберт підвезе ще. Човен поставлю там, де дорога перетинає потічок, під мостом. Вони можуть під’їхати туди на авто.

— Вони хочуть, щоб ти їх чекав біля доку Портер.

— Де ж мені там сховатися з човном?

— Нема де. Але не думаю, що вони захочуть їхати машиною.

— Ну то поставлю його там на ніч, заправлю, зроблю все, що треба, а тоді вже пережену. А ти зможеш найняти моторку і привезти їх на ній. Мушу поставити човен. Ще купа роботи. А ти веслуй до берега, а тоді під’їдеш на авто до мосту й забереш мене. Я вийду на дорогу десь через дві години. Сховаю човен і вийду.