Він був справжній чорний негр, кмітливий і понурий, з блакитним бісером-вуду на шиї, під сорочкою, і в старенькому солом’яному капелюсі. У човні йому найбільше подобалося спати й читати газети. Але гачки він наживляв управно і швидко.

— А сам ти, капітане, не зміг би так наживляти? — питає в мене Джонсон.

— Міг би, сер.

— То чого ти береш цього негра?

— Побачите, коли піде велика риба, — відповів йому я.

— І що тоді?

— Негр робить це швидше за мене.

— А що, Едді так не зможе?

— Ні, сер.

— Це просто зайві витрати, як на мене. — Він платив негру по долару щодня, і той щоночі танцював до ранку румбу. Я бачив, що його вже хилить на сон.

— Він якраз не зайвий, — сказав я.

Тим часом ми проминули рибальські човни, які стояли на якорі навпроти Кабаньяс, та ялики, з яких ловили луціанів над кам’янистим дном біля Морро, і я скерував човен до темної смуги Гольфстріму. Едді закинув дві великі приманки, а негр наживив три вудки.

Гольфстрім ставав тут доволі мілким, вода на краю течії вирувала й була майже фіолетова. Зі сходу віяв легенький вітерець, і ми сполохали зграйку летючих риб, великих і чорнокрилих, подібних у повітрі на Ліндберга з тої фотографії, де він перелітав через Атлантику.

Ці великі летючі риби — найкраща тут ознака. Куди не глянь, скрізь були пожовклі жмутки водоростей, а отже, основна течія була вже близько до берега, а попереду кружляли птахи над косяком дрібних тунців. Було видно, як вони вистрибували з води, невеличкі, вагою десь зо два фунти.

— Можете вже закидати, — сказав я Джонсону.

Він одягнув рибальський пояс, закріпив його й закинув довге вудилище з котушкою «Гарді» на шістсот метрів волосіні з тридцяти шести ниток. Я озирнувся й побачив, що його наживка гарно ковзала за човном, погойдуючись на хвилях, а обидві приманки занурювалися і знову вистрибували з води. Швидкість була нормальна, і я скерував човен углиб течії.

— Запхайте спінінг у гніздо в сидінні, — сказав йому я. — Його тоді буде легше втримати. А гальмо звільніть, щоб попускати волосінь, коли клюне. Бо інакше вас висмикне за борт.

Щодня я повторював йому одне й теж, але не надто тим переймався. З півсотні клієнтів, яких доводиться возити, бодай один може попастися, який вміє рибалити. Та й той може бути такий безголовий, що спробує тонкою волосінню втримати велику рибу.

— Як там погода? — питає він мене.

— Чудова, — кажу я. Бо й день направду гарний.

Я передав штурвал негру і звелів йому триматися краю течії, прямуючи на схід, і рушив до Джонсона, який не зводив очей зі своєї наживки.

— Закинути ще одне вудилище? — спитав я в нього.

— Не треба, — сказав він. — Хочу сам підсікти й витягти свою рибу.

— Гаразд, — сказав я. — Може, нехай Едді закине спінінга і передасть вам, коли клюне, щоб ви підсікли?

— Ні, — сказав він. — Хай буде лише одне вудилище.

— Ваша справа.

Негр не змінював курс, і я бачив, що він прямує до зграйки летючих риб попереду. Коли я озирнувся, позаду була Гавана, гарно освітлена сонцем, і корабель, який виходив із гавані повз Морро.

— Думаю, містере Джонсон, вам нині може трапитися щось серйозне, — сказав йому я.

— Давно вже час, — відповів він. — Скільки ми вже тут?

— Три тижні.

— Щось надто довго.

— Це непроста риба, — відповів йому я. — Її нема й нема. А тоді приходить ціла зграя. Обов’язково приходить. І зараз має прийти. Місяць той, що треба. І течія добра, і вітер.

— Коли ми вперше вийшли, було кілька малих.

— Власне, — мовив я. — Я ж казав. Спочатку малі, а потім йде велика риба.

— Постійно ви щось, човнярі, вигадуєте. То вам зарано, то запізно, то вітер не той, то місяць. А грошики берете справно.

— Ну, — сказав йому я, — це така чортівня, що зазвичай буває або зарано, або запізно, і вітер найчастіше поганий. А коли нарешті трапляється чудовий день, сидиш на березі без клієнта.

— Але нині має бути гарний день?

— Ну, — відповів йому я, — особисто я вже мав нині достатньо пригод. А для вас усе тільки починається, можу закластися.

— Сподіваюся, — сказав він.

Ми налаштувалися на ловлю. Едді пішов на бак і вклався там. Я стояв і слідкував, чи не вигулькне з-під води хвіст. Негр постійно клював носом, тож і за ним також треба було наглядати. Мабуть, гарячі були в нього нічки.