Private-Bookers
Мати і не мати
вернуться

Хемингуэй Эрнест Миллер

Шрифт:

— Можна попросити пляшечку пива, капітане? — звернувся до мене Джонсон.

— Так, сер, — сказав я, видобуваючи з-під льоду холодне пиво.

— А ти не хочеш? — запитав він.

— Ні, сер, — відповів я. — Почекаю до вечора.

Я відкрив пляшку і вже простягав йому, коли раптом побачив, як з води вистрибнула величезна бура рибина зі списоподібним носом завдовжки з руку й кинулася на нашу макрель. Була здоровенна, мов колода.

— Попустіть волосінь! — загорлав я.

— Вона не клюнула, — сказав Джонсон.

— То приготуйтесь.

Чортяка виринала з великої глибини, тому і схибила. Я знав, що вона розвернеться і зробить нову спробу.

— Як тільки схопить, відразу попускайте.

Тут я побачив її з-під води за кормою. Було видно її широкі, наче крила, пурпурові плавці та пурпурові смуги на бурому тілі. Вона насувалася, мов підводний човен, розрізаючи воду спинним плавцем.

Наздоганяючи наживу, вистромила з води свого списа, який трохи здригався.

— Нехай заковтне, — сказав я.

Джонсон забрав руку з котушки, і та почала зі свистом розкручуватися, а старий марлін розвернувся, зблиснувши сріблом свого черева, занурився вглиб і швидко понісся в бік берега.

— Трохи пригальмуйте, — сказав я. — Але небагато.

Він прикрутив гальмо.

— Не забагато, — сказав я. Було видно, як відхиляється волосінь. — А тепер різко крутіть гальмо й підсікайте, — сказав я. — Підсікайте. Вона зараз почне стрибати.

Джонсон закрутив гальмо і знову вхопився за вудилище.

— Підсікайте! — повторив я. — Заганяйте гачок. Разів п’ять-шість, шарпніть добряче.

Він устиг міцно шарпнути кілька разів, і тут вудилище зігнулося мало не вдвоє, котушка заскрипіла, і з води потужно вистрибнув марлін, зблиснувши на сонці сріблом, а тоді шубовснув назад так гучно, немовби хтось зіштовхнув із кручі коня.

— Відпускайте гальмо, — сказав я Джонсону.

— Він зірвався, — сказав він.

— Чорта з два, — сказав йому я. — Послабте гальмо, швидко.

Я бачив, як вигнулася волосінь, і коли марлін вистрибнув ще раз, він був уже за кормою і прямував у відкрите море. Тоді він вистрибнув знову, що аж вода взялася білою піною, і я побачив гачок у кутику його пащеки. Було добре видно його смуги. Гарна рибина, з яскраво-срібним черевом і пурпуровими смугами, завтовшки з добрячу колоду.

— Зірвався, — сказав Джонсон. Волосінь провисла.

— Крутіть котушку, — сказав я. — Він на гачку. Врубай повний перед! — гаркнув негру.

Тоді ще двічі марлін вистрибнув угору, прямий як стовп, кидаючись на нас усім своїм тулубом і щоразу височенно здіймаючи воду. Волосінь натягнулася, і я побачив, що він розвертається і знову прямує в бік берега.

— Почне тепер тікати, — сказав я. — Нехай собі петляє, я не відстану. Гальмувати не треба. Маємо досить волосіні.

Старий марлін тримав курс на норд-ост, як і заведено у всякої великої риби, а як він, брате, петляв, треба було бачити. Робив довжелезні стрибки, виписуючи в повітрі дуги, а воду розтинав, наче швидкісний морський катер. Я розвернув човен, і ми не відставали від нього. Я тримав штурвал і постійно горлав Джонсону, щоб той швидко крутив котушку і не гальмував. Аж раптом бачу, як шарпнулося в нього вудилище і провисла волосінь. Хто в цьому не розуміється, міг би відразу нічого й не помітити. Але я помітив.

— Зірвався, — сказав я йому. Марлін і далі стрибав, аж поки не зник із поля зору. Гарна була рибка, нічого не скажеш.

— Я чую, як він ще тягне, — сказав Джонсон.

— Це просто вага волосіні.

— Навіть котушка трохи крутиться. Може, він здох?

— Та подивіться, — сказав я. — Він ще й далі стрибає. — Було видно, як марлін ще й далі бризкав водою, відпливши від нас на півмилі.

Я помацав гальмо його котушки. Він його наглухо затягнув. Неможливо було випустити волосінь. Не дивно, що вона тріснула.

— Я ж вам казав не гальмувати щосили, так чи ні?

— Але він змотував волосінь.

— Ну і що?

— То я й пригальмовував.

— Послухайте, — сказав йому я. — Якщо не попускати волосінь, коли риба так б’ється, вона її розірве. Ніщо її не втримає. Коли риба біситься, треба попускати. Пригальмовувати лише легенько. Інакше вона розірве навіть гарпунний лінь, тут і фаховий рибалка не впорається. Ми тільки мусимо гнатися за нею човном, щоб вона не вибрала всю волосінь. А коли вона перебіситься, то йде на глибину, от тоді й треба гальмувати і змотувати.

— То, якби не тріснула волосінь, я б упіймав цю рибу?

— Мали б таку нагоду.

— Вона ж так довго не витримала б?

— Вона ще багато на що здатна. Справжній бій починається вже після гонитви.

— Ну то впіймаємо іншу, — сказав він.

— Спочатку треба змотати волосінь, — відповів йому я.

Ми впіймали рибу на гачок і загубили її, навіть не розбудивши Едді. Лишень тепер він приплентався до нас на корму.

— Що сталося? — запитав Едді.

Колись він був добрим човнярем, аж поки не спився, а тепер від нього мало толку. Я дивився, як він стояв тут, довготелесий, із запалими щоками, відвислою щелепою, якоюсь білою гидотою в кутиках очей і вигорілим волоссям. Я знав, що він прокинувся, бо його мучить жага й бажання похмелитися.

  • Читать дальше
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • ...

Private-Bookers - русскоязычная библиотека для чтения онлайн. Здесь удобно открывать книги с телефона и ПК, возвращаться к сохраненной странице и держать любимые произведения под рукой. Материалы добавляются пользователями; если считаете, что ваши права нарушены, воспользуйтесь формой обратной связи.

Полезные ссылки

  • Моя полка