Шрифт:
— Ви можете не їхати. Капітан і команда будуть мої.
— Ні, — сказав я. — Я човен не залишу.
— Ясно, — сказав містер Сінґ. — Можеш десь погуляти? — запропонував він Френкі. Той зацікавлено дивився на нього й усміхався.
— Він глухий, — сказав я. — І мало розуміє англійською.
— Ясно, — сказав містер Сінґ. — Скажіть йому іспанською. Попросіть, щоб він залишив нас удвох на якийсь час.
Я показав Френкі великим пальцем на стійку бару. Він підвівся й рушив туди.
— А ви не говорите іспанською?
— Говорю, — сказав містер Сінґ. — Ну, то які обставини могли... примусили вас звернутися...
— Потрібні гроші.
— Ясно, — сказав містер Сінґ. — А на човні не висять якісь борги? На нього не завели судову справу?
— Ні.
— Це добре, — сказав містер Сінґ. — Скільки моїх бідолах-співвітчизників може вмістити човен?
— Щоб перевезти?
— Так.
— Далеко?
— День дороги.
— Не знаю, — сказав я. — Десь із дюжину, якщо без речей.
— Речей вони не матимуть.
— І куди я мав би їх завезти?
— На ваш розсуд, — сказав містер Сінґ.
— Але ж десь їх треба висадити?
— Вони мають пересісти на шхуну в районі Тортуґас.
— Послухайте, — сказав я. — Там у районі Тортуґас, на острові Лоґґергед-Кі, є маяк з радіостанцією.
— Власне, — сказав містер Сінґ. — Було б ідіотством висаджувати їх там.
— А де ж тоді?
— Я ж кажу, що ви маєте відвезти їх у тому напрямку. Така в нас із ними домовленість.
— Ага, — сказав я.
— Висадите їх там, де вам буде зручніше.
— А шхуна по них прийде на Тортуґас?
— Звичайно, ні, — сказав містер Сінґ. — Який сенс.
— Скільки за кожного?
— П’ятдесят доларів, — сказав містер Сінґ.
— Ні.
— Сімдесят п’ять?
— А скільки ви берете за кожного?
— Ой, та яка вам різниця. Я не просто постачаю квитки на проїзд, моє завдання має багато аспектів, його можна розглядати з різних кутів. На цьому воно не завершується.
— Ну, так, — сказав я. — А за мою роботу, отже, платити не потрібно. Так?
— Чудово вас розумію, — сказав містер Сінґ. — Домовляємось по сто доларів за душу?
— Послухайте, — сказав я. — Чи вам відомо, на скільки часу я загримлю до буцегарні, якщо мене впіймають?
— На десять років, — сказав містер Сінґ. — Це як мінімум. Але я не бачу причин, чого б це ви мали потрапляти в тюрму, мій любий капітане. Ви ризикуєте тільки один раз, коли приймаєте на борт пасажирів. А далі вже все залежить від вашої розсудливості.
— А якщо вони повернуться до вас?
— Жодних проблем. Я скажу їм, що ви мене зрадили. Частково поверну їм кошти і відправлю знову. Вони ж розуміють, що це непроста подорож.
— А що тоді зі мною?
— Мабуть, я змушу повідомити консульство.
— Он як.
— Знаєте, капітане, в наш час тисяча двісті доларів на дорозі не валяються.
— Коли я отримаю гроші?
— Двісті відразу, як дійдемо згоди, а тисячу після посадки.
— А якщо я зникну з тими двома сотнями?
— Тут я нічого, звісно, не зможу вдіяти, — усміхнувся він. — Але я знаю, капітане, що ви такого не зробите.
— Маєте дві сотні при собі?
— Звичайно.
— Покладіть їх під тарілку.
Він так і зробив.
— Гаразд, — сказав я. — Зранку я оформлю дозвіл, а коли стемніє, відчалю. Де будемо завантажуватися?
— Бакуранао підходить?
— Може бути. Ви все вже залагодили?
— Звичайно.
— Тепер стосовно завантаження, — сказав я. — Запалите там два ліхтарі, один над одним. Я рушу в той бік, коли їх побачу. Підпливете на човні, і робимо посадку з борту на борт. Ви там будете самі, разом із грошима. Поки їх не отримаю, ніхто на човен не сяде.
— Ні, — сказав він, — перша половина перед посадкою, а друга — після неї.
— Гаразд, — сказав я. — Це резонно.
— Отже, все узгодили?
— Думаю, що так, — сказав я. — Жодного багажу і зброї. Ні пістолетів, ні ножів, ні бритв — нічого. Мушу це знати заздалегідь.
— Капітане, — сказав містер Сінґ, — ви що, не довіряєте мені? Хіба ви не бачите, що в нас спільні інтереси?
— Але ви це перевірите?
— Мені вже аж незручно, — сказав він. — Невже ви не бачите, що наші інтереси збігаються?