На уроці географії Буба думала про те, що мусить серйозно поговорити зі Стасем. Вона в жодному разі не збиралася нахабно втручатися в його життя, бо й сама ненавиділа надокучливі поради, але ситуація стала загрозливою.

Зрештою, — думала вона, вивчаючи карту вугільних покладів, — це мій друг. І я гарно до нього ставлюся, бо Стась не пхає свого носа в чужі справи… Та чи маю я право влаштовувати йому допит? Ми не настільки добре знаємо одне одного…

— І якщо на випускних іспитах, — почула вона над собою бас учителя географії, — ви шукатимете вугілля в Атлантичному океані, як це зараз робить Буба, то доведете світові, що ваша дурість сягає тріасового, юрського та крейдяного періодів!

Буба підвела на географа очі й швиденько витягла іншу карту.

— У мене є непогані диски, — похвалилася вона після уроків Сироті, якого наздогнала біля шкільних воріт. Здавалося, перший липкий і мокрий сніг знеохотив Стася до велосипедних поїздок.

— Намагаєшся мене дисками спокусити? — здивувався хлопець, як завжди, посміхаючись.

— Чого це ти! — обурилася Буба. — Я просто подумала, що ми могли б разом послухати. Наприклад, завтра. Буде Бартошова і, можливо, потай від бабці Рити, спече сирник, — дівчина відчула, як почервоніла, і вже пожалкувала, що взагалі почала цю розмову.

— А новий Смолик у тебе є?

— Ще ні.

— От і добре, — посміхнувся Стась. — Бо в мене є, принесу, — пообіцяв він, і кожен рушив у свій бік.

Життя на Звіринецькій, вочевидь під упливом майбутнього фільму, поверталося на круги своя.

Мама з татом сиділи на дивані, обійнявшись і пригощаючи одне одного солодощами, наче двоє голубків. Бабуся Рита у спортивному костюмі робила гімнастичні вправи під телевізійні новини, а дідусь смалив смердючу сигару й нікому це не заважало.

— О, Бубо, ти вже прийшла! — зраділа мама. — А ми тут саме обговорювали твоє майбутнє!

— Моє майбутнє? — здивувалася дівчина.

— Атож, твоє, бо моє вони вже спланували, — закашлявся від диму дід. — 3 усього сказаного ними я зрозумів, що в маленькому білому будиночку для мене кімнати не буде.

— Не перебріхуйте, тату! — роздратовано озвалася мама. — Просто ми говорили про нашу вітальню й спальню. Для вас теж щось знайдеться, — буркнула вона.

— Вони мене поселять у стайні, — зітхнув старий. — Уяви лишень, твої батьки збираються купити коней.

— Яких іще коней? — Буба присіла на бильцях дідового крісла.

— Коней ми справді купимо, — пояснила мама. — На згадку про фільм, який приніс нам таке багатство.

— Яке багатство? — поцікавилася Буба. — Бо мені саме потрібно трохи грошенят на додаткові заняття з англійської.

— Це правильно, що ти вчиш англійську. Ми збираємося багато подорожувати, — підхопив тато. На доньчин подив, він був акуратно одягнений і поголений. — А найважливіше, що мама вирішила призначити частину наших грошей на твоє навчання за кордоном, — гордо закінчив він і закохано глянув на дружину.

— Ми тут наразі вирішили, що ти повинна вступити до американського університету на економіку, — мама скромно потупилася, ніби побоюючись, що донька в пориві безмежної вдячності кинеться їй на шию.

— Ти будеш менеджером нашого майна, — тато енергійно потер руки.

— Коротко кажучи, вони хочуть, аби ти стала їхнім головним бухгалтером, — пояснив дід.

— Ти ж не можеш усе життя грати в карти! — обурилася мама, зрозумівши, що її щедрість викликала в Буби паніку. — Я також уважаю, що товариство дідуся й Маньчаків згубно на тебе впливає.

— Ти права, — задихано підтвердила бабуся, припинивши біг на місці. — Наша дитина опинилася в павутині азартних ігор.

— У павутині азартних ігор… — тихенько повторила мама. — Павле, тобі не здається, що це дуже гарна назва для книжки?

— Це ти, Марисю, дуже гарна, — прошепотів батько. — А що стосується палітурки, то вона в тебе бездоганна.

— А як тобі зміст? — мама кокетливо примружилася.

— Зміст цікавий і непередбачуваний… — замріяно відповів тато, і майбутня бухгалтерка полегшено зітхнула, бо таким чином її від’їзд до Америки віддалився принаймні на певний час.

— Мені нудно, — капризно заявив дідусь, коли Буба вирішила чесно з ним поділитися своєю порцією картоплі-фрі.

— У тебе що, день без комп’ютера? — запитала онука, запихаючись хрумкими скибочками.

— День без комп’ютера і м’яса прожитий надаремно, — буркнув дід Генрик, простягаючи руку до картоплі. — Хіба що зіграємо в бридж.

— Нічого не вийде, — відповіла дівчина з повним ротом. — За кілька хвилин буде обід, а потім до мене приходить однокласник, Сирота.