— Францішеку! — мама схопила онука в обійми. — Ти останнім часом так виріс, стільки навчився! Наш вундеркінд! — виціловувала вона переляканого малюка.

— Він по-німецькому не розуміє, люба, — зауважив тато, перехоплюючи хлопчика в дружини.

— Франек ні по-якому не розуміє, — уточнив дідусь, швиденько займаючи крісло у вітальні. Він наперед знав, що зараз усі зберуться саме тут, у центрі подружніх баталій, а старий обожнював за ними спостерігати й заздалегідь подбав про найзручніше місце.

— Роберт іде від нас! — заридала Олька.

— Як це йде? — дід виглядав розчарованим. — Він же щойно прийшов.

— Покидає мене! І дитину теж! — продовжувала лементувати старша онука.

— Тільки не тут, — попередив старий. — Самі бачите, як у нас тісно. До того ж, на ванну треба чекати понад годину, бо її завжди займає Рита…

— Припини! — Олька на мить замовкла, свердлячи дідуся поглядом. — Моє життя руйнується, а ти про ванну!

— Роберте, що я чую? — мама, а за нею й решта, втупилася в зятя.

— Це правда, — промимрив той. — Ми розлучаємося. Оля все розповість сама.

Бубі пояснення були непотрібні. Вона вже давно чекала на такий розвиток подій, і щиро співчувала Робертові, на якого зараз були спрямовані розчаровані погляди.

— Оленько, що він з тобою зробив? — усі почали жаліти нещасну жертву. Ніхто, крім Буби й дідуся навіть не сумнівався, хто завинив у цій ситуації.

— Як тобі не сором, Роберте, — рішуче заявив тато. — Справжній мужчина не кине родину через якусь примху!

— Я відчувала, що вона буде з тобою нещаслива, — схлипнула мама. — Бідне сиротятко! — кинулася вона до Францішека, який вдавав Добавку. Малюк розлігся на килимі й намагався гавкати.

Роберт мовчав, терпляче очікуючи, доки дружина все пояснить, але Олька продовжувала вдавати покинуту дружину й заливалася сльозами.

— Дивитися не можу, як ти з неї знущаєшся, — заламувала руки бабця Рита. — Тиран! Кат! Деспот! — вона пригрозила здивованому Робертові кулаком і почала втішати улюблену онуку.

— Перепрошую, — обурився дід Генрик. — Я чую звинувачення, а мотиви злочину залишаються невідомі. Здається, Роберте, що ти сам повинен дещо пояснити, хоча мені здається, що вирок тобі вже винесли.

Злостива посмішка старого не дозволяла сумніватися, кого він насправді підтримує.

— Твій дідусь, Оленько, — затрусилася бабця Рита, — це… шовіністична свиня, якщо можна так висловитися, — додала вона вже тихіше. — Він завжди захищатиме брудні чоловічі інтереси!

— Про які це інтереси ти, Рито, говориш? — поцікавився старий.

— Справа в тому, — спокійно озвався Роберт, — що в Олі хтось є.

— Ну, звісно! — вигукнула мама. — У неї є ти, а ще чудовий синочок…

— І ми, — докинув тато.

— Насправді цей список довший, — Роберт утупився в підлогу. — А я не ідіот, щоб ділити власну дружину з якимось прилизаним піжоном.

— Ніякий він не піжон! — Олька швиденько забула про роль страдниці й вибухнула гнівом. — Я залагоджую з ним службові справи… намагаюся заробити для нас гроші, бо за ті копійки, які ти приносиш додому, ми із Францішеком харчувалися б самими йогуртами…

— Це дуже корисно, люба, — вирішила докинути свої п’ять копійок бабуся.

— Насправді ти зустрічаєшся з ним у неділі й свята. Уранці й увечері, в обід і по обіді… — знущально перераховував Роберт. — І чомусь від твоєї самовідданості грошей у нас не побільшало. Навпаки. Ти почала одягатися в дорогих бутиках…

— Який ти скупар! — знову заплакала Олька. — Дорікаєш мені цим новеньким фіолетовим пальтечком?

— Тобі повинно бути соромно, Роберте, — мама несхвально похитала головою. — Жінки повинні інколи дбати про себе. Моєму чоловікові до вподоби, коли я зроблю собі невеличкий подаруночок.

— Чудове пальто, — заспокоювала бабуся Ольку. — Колись я купила собі схоже, із кашеміру. Справжня англійська якість. І твій світлої пам’яті небіжчик дідусь, тобто мій чоловік, теж не міг стерпіти, що на мене задивляється купа чоловіків, — зітхнула пані Рита.

— Тепер ми, нарешті, знаємо, від чого бідолаха помер, — посміхнувся у вуса дід Генрик. — Роберте, хай тебе Бог береже від такої смерті.

— Давайте пити каву! — мама плеснула в долоні, немовби тут, у вітальні, відбувався не похорон почуттів, а дитяче свято із Францішеком у ролі господаря.