— То що мені робити? — старий розгнівано смикнув себе за вуса.

— Можеш приєднатися до бабці й потренуватися, — запропонувала Буба. — Або піди погуляй з Добавкою.

— Якщо вже вибирати із двох нещасть, то я волів би собаку, — нечемно відповів дідусь. — Але нікуди не піду, бо може, Лавина повернеться до нашої розмови…

— Ого! То ти дістав відкоша?

— Ні, що ти! — замріяно зітхнув дід. — Хіба я тобі не казав, що Лавина — мій друг?

— Ти нещодавно був переконаний, що це приваблива пані, яка розумом перевершила всіх чоловіків! — нагадала Буба.

— Мабуть, щодо статі я помилився. Варто мені подумати про жінку, що вона надзвичайно розумна, як та виявляється чоловіком, — скривився старенький.

— Але ти мене заспокоїв, — дівчина притулилася до дідової камізельки. — Бо ця ситуація здавалася мені дивною. Ти вдавав блондинку, він — якусь пані, а потім зустрілися б насправді й розчарувалися…

— Ну, я тобі й кажу, — зашепотів старий, — що коли ми з’ясували хто є хто, наше духовне єднання лише зміцніло. Уяви, він, так само, як і я, ненавидить варену рибу! І теж страждає від синдрому самотності. Рідні його не розуміють, усі довкола ставляться вороже, а він відома людина!

— Відома? — здивувалася Буба. — Може, ти спілкуєшся із самим президентом?

— Зараз я ні з ким не спілкуюся, — відповів дід Генрик. — Після моїх порад Лавина саме зміцнює зруйновані родинні зв’язки. А я нічого не зміцнюю, бо доки не пообідаю, то й почуваюся безсилим. Це через твою бабусю я постійно голодний.

— І все-таки тобі пощастило, — посміхнулася Буба. — Ти з’їв мою картоплю, на кухні досмажуються смачнющі зрази, крім того, у мене для тебе є подарунок.

Дівчина поклала перед стареньким останній номер журналу «Бридж» і рушила на кухню.

— Пані Аню, — лагідно звернулася вона до сердитої Бартошової, змученої змаганням з каструлями та бабцею Ритою, — я саме чекаю на приятеля, Сироту. Він такий приємний… Для нього теж вистачить зраз?

— За умови, що не прийдуть оті ваші ненажерливі Маньчаки, — засопіла хатня робітниця, проте її розгніване обличчя проясніло, і вона посміхнулася до Буби.

— Не прийдуть! — запевнила дівчина пані Аню. — Дідусь їх смертельно образив.

— Що ж, бодай один раз він зробив щось корисне, — буркотіла Бартошова, звертаючись, швидше, до зраз, ніж до Буби.

Невинно усміхаючись, Стась приніс до квартири стільки грязюки, скільки помістилося на підошвах його здоровенних черевиків.

— Привіт, — роззирнувся він довкола. — Класно в тебе. Пахне чимсь смачним. Мабуть, я зарано прийшов.

— Навпаки! Це Добавка, — Буба кивнула в бік чималої волохатої кулі, яка квапливо вилизувала мокру підлогу.

— Нічогенька щітка! — засміявся Сирота й погладив Добавку, яка понад усе любила пестощі.

— Обід! — погукала Бартошова, виманюючи дідуся з кімнати.

— Це мій однокласник, Сирота, — сказала Буба.

— Мої співчуття. — Дідусь міцно обійняв спантеличеного Стася й потиснув йому руку. — Прийміть мої співчуття, будьте мужні, юначе. Нещастя гартують дух, — додав він і майже бігцем подався на кухню.

Перш ніж пролунали початкові акорди концерту, який Буба встигла поставити, у дверях з’явилася пані Аня.

— Підживляйтеся, — мовила вона, простягаючи Бубі й Сироті дві тарілки. На Стасевій височіла гора зраз. — Їж, бідолашна дитино. На здоров’я, — пробурмотіла вона, а тоді міцно обняла хлопця й мовчки погладила по голові.

— Нічого не розумію, — вимовив той, щойно пані Аня вийшла з кімнати. — Твої рідні мене з кимось переплутали!

Протягом години вони слухали диски. Потому Сирота неохоче сягнув по рюкзак. Буба зупинила його благальним поглядом.

— Мені треба з тобою поговорити, але не знаю, із чого почати, — вона потупилася.

— Та давай уже, — заохотив, посміхаючись, Стась. Проте відразу насторожився, і Буба знітилася ще більше.

— Я хочу, аби ти взявся за розум, — невпевнено мовила дівчина.

— Якщо ти переконана, що він у мене є, то будь ласка.

— Я знаю, що твоєю тямущістю можна було б наділити десяток ідіотів, — у Бубиному голосі вчувався подив. — 3 усім, крім тієї нещасної фізри, ти суперово даєш собі раду. Ну, тобто з усього шістки й п’ятірки… Але… У класі подейкують, що в тебе будуть проблеми, бо ти сачкуєш із уроків. Добре, що вчителі не спохопилися, але коли порахують твої пропуски… — Вона замовкла, вражена власно. сміливістю. — Можеш відразу сказати, що це не моя справа. Бо й справді, не моя, але мені б не хотілося, щоб у тебе були неприємності, — мужньо закінчила Буба й занепокоєно глянула на Стася.