Шрифт:
— І що навіть переніс операцію на відкритому мозкові, — додала Маньчакова, — на жаль, невдалу…
— Але все марно! — слова пана Вальдека пролунали, наче жалобний дзвін. — Він цій бісовій кураторці відразу сподобався. Ще мить, і вона віддала б йому наше дитятко. — Маньчак, здавалося, от-от розплачеться знову.
— Справді, незрозуміло, кого беруть на роботу до таких центрів! — нарікала пані Віолетта. — Я б таку… — вона замовкла, підшуковуючи відповідну кару, — за руді патли й до канави!
— Руде волосся, люба пані, може бути бездоганним, — вгамувала її запал бабуся Рита, легенько торкаючись своєї свіжої завивки рубенсівського відтінку. — А в канавах, пані Віолетто, не ображайтеся, частіше можна зустріти таких розкошланих блондинок, як-от ви.
— Не переймайтеся, — Буба спритно змінила тактику. — Дідусеві розповіді не можуть на щось вплинути! Гадаю, настав слушний момент, аби випити чаю з малиновим варенням та пончиками. Я збігаю за ними, а бабуня допоможе мені із чаєм, — дівчина спрямувала на неї благальний погляд.
— Ну, що ж. Якщо вже без пончиків не можна випити корисного чаю, — неохоче згодилася літня пані.
А коли всі, крім дідуся, якого покарали, відіславши до його кімнати, ласували смачними пончиками, у дверях з’явилася щаслива мама.
— Усім доброго дня! — проспівала вона. — Ви вже чули про зйомки фільму за моєю книжкою? Які ви молодці, що вирішили це зі мною відсвяткувати! — Мама обнімала здивованих рідних і не менш приголомшених Маньчаків.
— Хвилиночку, — тривала тиша примусила її занепокоїтися. — А може, усе це з нагоди того, що ви забрали дитинку? Це було б так чудово, якби в нас одночасно з’явився фільм і малюк! — з ентузіазмом вигукнула вона, але чомусь її захвату ніхто не поділяв.
РОЛІ РОЗДАНО
Побачивши Бубу та її собаку, Клеменс так зрадів, що вперше підвівся з лавки.
— Я вже подумав, що ви, панно Бубо, вирішили припинити нашу дружбу, — зізнався він. — І тому змінили місце прогулянок. А я тим часом для цієї волохатої панянки ношу телячу сардельку, от уже кілька днів. Чесно кажучи, вона вже трохи підсмерджує…
Добавка з апетитом поглинала подарунок, незважаючи на термін його придатності.
— Любий пане Клеменсе, — Буба присіла на мокрій лавці, — ми обидві про вас пам’ятаємо, просто останнім часом нас затримували домашні справи. Іноді так буває, що дім перетворюється на пекло, а всілякі дрібниці ростуть як на дріжджах, перетворюючись на великі проблеми…
— Я вас чудово розумію, — Клеменс серйозно кивнув головою. — У мене самого були неприємності, коли Сталін привласнив нечесним шляхом пенсію моєї матусі. Тоді вона дуже на мене гнівалася. У такі моменти стресу я міг би вам, панно Бубо, запропонувати розслабитися за допомогою цієї пляшки пива.
— Дуже дякую, але нині я цим не скористаюся, — усміхнулася Буба.
— Будь ласка, немає за що, — увічливо відповів Клеменс.
— Натомість я мушу зіграти з паном Сталіним у бридж, — заявила дівчина. — Скажіть мені, коли це можливо.
— Категорично ні! — Клеменс підхопився з лавки. — Якщо у вас забагато грошей, краще роздати їх тим, хто цього потребує, а вищезгаданий Сталін до них аж ніяк не належить!
— Лише один раз, — Буба благально глянула на знайомого.
— Що один раз?
— Зіграю з ним тільки одну партію, — відповіла дівчина. І якщо втрачу бодай грош, то більше ніколи зі Сталіним не гратиму.
— Навіщо це вам, панно Бубо? — не міг зрозуміти Клеменс. Якби я з ним не грав, то міг би щодня відчиняти шафу й милуватися своїм весільним костюмом. Як він гордо висить, ґудзиками поблискує. Мені так шкода тих часів, ви й не уявляєте…
Буба ладна була голову дати на відсіч, що на Клеменсових очах з’явилися сльози. Чоловік відвернувся від Буби, удаючи, наче шукає Добавку в кущах.
— Крім того, ви мене трохи розчарували, — насмілився він зізнатися.
Буба не зрозуміла.
— Я спершу гадав, що ви не з тих, котрі прагнуть мати все, — із жалем сказав Клеменс. — Але світ зараз такий, що всі хочуть мати все й відразу. І мені це не до вподоби, — рішуче продовжував він. — Бо світ один, а людей багато, на всіх не вистачить! Ось, приміром, мій костюм. Це правда, що мені хотілося його мати й тішитися ним. Але Сталін теж людина, отже, мабуть, надійшла його черга милуватися. То що ж мені робити? Я змирився із цим нещастям. Та ще й Богу дякую, що не взяв шлюбу із Криською, котра стервом виявилася, — тихо говорив Клеменс. — Проте… Мабуть ніхто з нас не позбавлений пристрастей…
— Мені прикро, що я вас так розчарувала, проте наполягаю на зустрічі зі Сталіним, — не здавалася Буба. — Пере дайте йому при нагоді, що я хочу з ним зіграти й маю цілком пристойні гроші.
— Якщо ви цієї суми прагнете позбутися, тоді звісно, — відгукнувся Клеменс.
— Я була б вдячна за інформацію, коли пан Сталін матиме для мене час. Я живу в цьому будинку. На третьому поверсі.
Буба докладно подала свою адресу, не зважаючи на розчарований вираз обличчя знайомого. Клеменс більше не посміхався. Він похмуро притакував і цього разу попрощався першим.