— Обійдешся без напарника, — гаркнув мордатий кубинець. — Чуєш ти, однорукий сучий сину. — Тоді він перейшов на іспанську: — Розріжте канати тим рибним ножем. І знову англійською: — Швидше. Поїхали.

Тоді іспанською: — Пристав йому дуло до спини! — і знову англійською: — Швидше. Рухайся. Бо зараз мізки повилітають.

— Їдемо вже, — сказав Гаррі.

Один із подібних на індіанців кубинець наставив йому пістолет під ребро з того боку, де не було руки. Дуло мало не впиралося в куксу.

Коли він почав розвертатися, крутячи здоровою рукою штурвал, озирнувся, щоб не зачепити ззаду паль, і побачив Альберта на колінах у калюжі крові з похиленою набік головою. На пристані стояло таксі «Форд», а біля нього дебелий водій у кальсонах, зі спущеними до кісточок штанами, піднятими вгору руками й роззявленим, як у Альберта, ротом. На вулиці так досі нікого більше не було.

Палі пристані залишилися позаду, він вивів човен із бухточки і рушив протокою повз причал з маяком.

— Швидше. Жени, — сказав мордатий кубинець. — Врубай повний хід.

— Забери ту пушку, — сказав Гаррі. «Міг би загнати човен на Ракову мілину, — подумав він, — але ж той кубинець мене до біса продірявить».

— Давай газуй, — сказав мордатий кубинець. А тоді іспанською: — Всі лягли. Капітана тримайте на мушці. — Він і сам заліг на кормі, затягнувши Альберта в кокпіт. Решта троє також лягли на дно кокпіта. Гаррі сидів за штурвалом. Він дивився перед собою, виводячи човен із протоки попри вхід до допоміжної бази зі щитом оголошень для власників яхт і зеленим сигнальним ліхтарем, попри форт і червоний сигнальний ліхтар, віддаляючись від пристані, а тоді озирнувся. Мордатий здоровань-кубинець витяг із кишені зелену коробку з патронами й набивав магазини. Автомат лежав біля нього, а він набивав магазини навпомацки, дивлячись не на них, а кудись назад, за корму. Інші також дивилися назад, крім того кубинця, який пильнував Гаррі. То був один із тих, подібних на індіанців, і він махнув Гаррі пістолетом, щоб той дивився перед собою. За ними ще не гнався жоден інший човен. Двигуни працювали справно, до того ж і відплив їм допомагав. Проминаючи буй, Гаррі помітив, як сильно той нахилився в бік моря, і як вирує під ним течія.

«Нас можуть наздогнати хіба що два швидкоходні катери, — думав Гаррі. — Один, Реїв, возить пошту з Макумбе. А другий де? Я бачив його пару днів тому на стапелі Еда Тейлора, — пригадав він. — Я думав, що його зможе найняти Губатий. Хоч є, фактично, ще два. Одного тримає десь на островах дорожнє держуправління. А другий ремонтують у Ґаррісон-Байті. Як далеко ми зараз?» Він озирнувся й побачив, що форт залишився вже ген-ген позаду, над спорудами військової верфі вже було видно червоний цегляний будинок старого поштамту, а над контурами міських дахів височіла жовта будівля готелю. Видно було бухту біля форту й маяк понад хатинами вздовж вулички, яка вела до великого зимового готелю. «Милі чотири, — подумав Гаррі. — А ці вже хочуть наздогнати», — подумав він. Два білі рибальські човни обминули хвилеріз і рухались йому навздогін. «Не зроблять і десяти вузлів, — подумав він. — Курям на сміх».

Кубинці перемовлялися іспанською.

— Яка в нас швидкість, капітане? — спитав мордатий, повернувшись до нього.

— Десь дванадцять, — сказав Гаррі.

— А в тих човнів?

— Мабуть, десять.

Тепер вони вже всі стежили за човнами, навіть той, який мав пильнувати Гаррі. «Але що я можу зробити? — подумав він. — Ще нічого».

Два білі човни не збільшувалися в розмірах.

— Поглянь-но, Роберто, — сказав той молодик з приємним голосом.

— Куди?

— Дивись!

Дуже далеко, аж ледве було видно, над водою знявся фонтанчик.

— Стріляють по нас, — сказав приємноголосий. — Дурні якісь.

— Заради Господа, — промовив мордатий. — Із трьох миль.

«З чотирьох, — подумав Гаррі. — Ніяк не менше».

Гаррі міг бачити крихітні фонтанчики, які збурювали гладеньку поверхню води, але самих пострілів не чув.

«Жалюгідні ті конки, — думав він. — Гірше того, просто потішні».

— А є тут якийсь урядовий катер, капітане? — спитав мордатий, озирнувшись із корми.

— Берегової охорони.

— І скільки він потягне?

— Вузлів дванадцять.

— То ми тепер у безпеці.

Гаррі нічого не сказав.

— Ми вже в безпеці?

Гаррі мовчав. Ліворуч стримів маяк Сенд-Кі, а віхи, які попереджали про мілину, були тепер майже на правому траверзі. Ще хвилин десять, і вони проминуть риф.

— Що з тобою? Язик проковтнув?

— Про що ти питав?

— Хтось може ще нас наздогнати?

— Літак берегової охорони, — сказав Гаррі.

— Ми перерізали телефонні дроти, коли в’їжджали до міста, — сказав приємноголосий.

— І що, радіо теж перерізали? — спитав Гаррі.

— Думаєш, літак може сюди прилетіти?

— Поки не стемніло, — сказав Гаррі.

— Ну і що ти думаєш, капітане? — спитав мордатий, Роберто.

Гаррі промовчав.

— Кажи, що ти думаєш?

— Чому той сучий син убив мого напарника? — спитав Гаррі у приємноголосого, який стояв біля нього, стежачи за курсом по компасу.

— Заткайся, — сказав Роберто. — Тебе також прикінчу.

— Скільки ви взяли грошей? — запитав Гаррі у приємноголосого.