Шрифт:
— Не знаємо. Ми ще не полічили. Однаково вони не наші.
— Я так і подумав, — сказав Гаррі. Він уже проминув маяк і взяв курс на Гавану, 225 градусів.
— Маю на увазі, що ми їх не для себе взяли. А для революційної організації.
— І мого напарника також для цього вбили?
— Мені дуже шкода, — сказав той юнак. — Важко навіть висловити, наскільки мені прикро.
— То й не намагайся, — сказав Гаррі.
— Розумієте, — сказав ледь чутно юнак, — той Роберто лихий. Він добрий революціонер, але лиха людина. Він уже стількох убив у часи Мачадо, що відчув до цього смак. Вбивати — це йому ніби потіха. Звичайно, він убиває заради доброї справи. Найкращої. — Юнак озирнувся на Роберто, який сидів тепер у рибальському крісельці на кормі з «Томпсоном» на колінах і дивився на білі човни, які тепер, побачив Гаррі, стали зовсім крихітними.
— Що маєш випити? — гукнув із корми Роберто.
— Нічого, — відповів Гаррі.
— Вип’ю тоді своє, — сказав Роберто. Один кубинець лежав на сидінні над паливними баками. Було видно, що він страждає від морської хвороби. Другого також явно нудило, але він намагався ще сидіти.
Озирнувшись, Гаррі побачив свинцевого кольору катер, який проминув уже форт і наздоганяв два білі човни.
«Берегова охорона, — подумав він. — Теж коту під хвіст».
— Думаєте, той гідроплан прилетить? — запитав приємноголосий юнак.
— За півгодини стемніє, — сказав Гаррі. Він зручніше вмостився на сидінні біля штурвала. — Зі мною що зробите? Уб’єте?
— Я цього не хочу, — сказав юнак. — Ненавиджу вбивати.
— Що ти там робиш? — запитав Роберто, тримаючи в руці пляшку віскі. — Хочеш подружитися з капітаном? І що тоді? Їстимеш за капітанським столом?
— Тримай штурвал, — сказав юнакові Гаррі. — Бачиш курс? Два двадцять п’ять. — Він підвівся й пішов на корму.
— Дай мені випити, — сказав він Роберто. — Бачиш, там катер берегової охорони, але нас йому не наздогнати.
Гнів, ненависть, гідність — це все він відкинув як зайву розкіш і почав обдумувати план.
— Точно, — сказав Роберто. — Нас він не наздожене. Поглянь на тих молокососів, як їх усіх загойдало. То що ти сказав? Хочеш випити? Маєш ще якісь передсмертні бажання, капітане?
— Гарні в тебе жарти, — сказав Гаррі. Зробив добрячий ковток.
— Знай міру! — запротестував Роберто. — Це все, що тут є.
— Я ще трохи маю, — сказав йому Гаррі. — Я просто пожартував.
— Зі мною не жартуй, — набурмосився Роберто.
— Мені то треба?
— То що ти маєш?
— Бакарді.
— Бігом неси.
— Спокійно, — сказав Гаррі. — Чого ти такий грізний?
Він рушив на ніс, дорогою переступивши через тіло Альберта. Підійшовши до штурвала, подивився на компас. Юнак майже на двадцять п’ять градусів відхилився від курсу, і стрілка компаса хиталася. «Він не моряк, — подумав Гаррі. — А отже, матиму більше часу. Треба глянути на кільватерний слід».
Двома спіненими вигинами слід простягався за кормою в напрямку маяка, який вирізнявся ген на обрії своїм рудуватим ажурним конусом. Човнів уже майже не було видно. Міські радіовежі злилися в одну невиразну пляму. Двигуни працювали справно. Гаррі нахилився по пляшку бакарді. Пішов із нею на корму. Там випив спочатку сам, а тоді простягнув пляшку Роберто. Кинув погляд на Альберта, і його мало не знудило. «Бідолаха вічно голодний», — подумав він.
— Що сталося? Злякався його? — запитав мордатий кубинець.
— Може, скинемо за борт? — сказав Гаррі. — Чого його тут тягати?
— І то правда, — сказав Роберто. — Маєш рацію.
— Бери його під пахви, — сказав Гаррі. — А я візьму за ноги. — Роберто поклав свій автомат «Томпсон» на корму, а тоді нахилився й підхопив тіло за плечі.
— Знаєш, немає нічого у світі важчого за мертвяка, — сказав він. — Тобі колись доводилося тягати мертвяка, капітане?
— Ні, — сказав Гаррі. — А товсту мертвячку тобі доводилося тягати?
Роберто заволочив трупа на корму.
— А тобі пальця в зуби не клади, — сказав він. — Що, може, вип’ємо?
— Я не проти, — сказав Гаррі.
— Чуєш, мені жаль, що я його вбив, — сказав Роберто. — Коли вбиватиму тебе, ще більше жалкуватиму.
— Облиш дурні розмови, — сказав Гаррі. — Чого ти таке починаєш?
— Гаразд, — сказав Роберто. — Перекидаємо його.
Коли вони нахилилися й перекинули тіло за борт, Гаррі штурхнув туди ногою й автомат. Він шубовснув у воду одночасно з трупом Альберта, але той ще двічі перекрутився у збитій гвинтами білій піні, тоді як автомат каменем пішов на дно.
— Отак воно краще, га? — сказав Роберто. — Навели трохи ладу на судні. — А тоді він зауважив пропажу автомата: — Де він? Що ти з ним зробив?
— З чим?
— З ametralladora! — розхвилювавшись не на жарт, перейшов він на іспанську.
— Що?
— Ти знаєш, що.
— Я його не бачив.
— Ти зіштовхнув його з корми. Тепер я вже точно тебе вб’ю, прямо зараз.
— Не панікуй, — сказав Гаррі. — Якого біса ти мав би мене вбивати?