«Двадцять один у магазині — це не більше чотирьох черг по п’ять, — подумав він. — Легенько натиснув і відпускаєш курок. Гаразд. Починай. Годі вже зволікати, чудо ти нещасне. Господи, ще б один ковточок. Але немає більше». Він простяг угору ліву руку, відчепив ремінну петлю, охопив долонею спускову скобу, великим пальцем пересунув до самого кінця запобіжник і витяг автомат. Присівши навпочіпки між двигунами, ретельно прицілився в чітко окреслену світлом нактоузного ліхтаря потилицю юнака.

Автомат розрізав темряву спалахом вогню, а гільзи зацокотіли, відскакуючи від відчиненого люка на двигун. Поки розм’якле тіло юнака сповзало зі стільця, він повернувся і вистрілив у чоловіка на лівій лежанці, мало не впритул приставивши до його тіла дуло автомата, яке здригалося, випускаючи вогняні черги, так близько, що міг почути запах паленого сукна, а тоді випустив чергу в бік другої лежанки, поціливши кубинця, який уже підводився й хапався за пістолет.

Він припав до землі й подивився на корму. Мордатого там уже не було. Він тільки бачив обриси двох стільців. Юнак за його спиною лежав нерухомо. Щодо нього не було жодних сумнівів. Один із кубинців тріпався на своїй лежанці. Другий, як бачив краєм ока Гаррі, лежав долілиць, напівперехилившись через планшир.

Гаррі намагався розшукати в темряві мордатого. Човен кружляв колами, і в кокпіті трохи посвітлішало. Він затамував дихання, роззираючись довкола. Ота тінь на палубі в кутку, мабуть, то він. Гаррі придивився, і тінь ворухнулася. Це точно він.

Той чоловік підповзав до нього. Ні, до того, який лежав, напівперехилившись за борт. Щоб забрати в нього пістолет. Низько пригнувшись, Гаррі стежив за його рухами, аж поки не відчув абсолютну впевненість. А тоді вгатив у нього чергу. Автомат освітив, як той повзе навкарачки, а коли згас вогонь з дула і вщухло гучне «тра-та-та», він почув, як той обважніло гепнувся додолу.

— Отак, сучий сину, — сказав Гаррі. — Маєш, мордате бидло, катюго.

Холод уже не стискав йому серце, і груди сповнилися старим знайомим відчуттям лункої порожнечі, тож він присів якомога нижче навпочіпки, шукаючи навпомацки під дерев’яною обшивкою паливного бака новий магазин для автомата. Магазин знайшов, але відчув на руці вологу, яка швидко висихала, охолоджуючи шкіру.

«Пробило бак, — сказав він сам собі. — Мушу заглушити двигуни. Не знати, де тече».

Він натиснув на вигнутий важіль, викинув порожній магазин, вставив новий і виліз назовні. Коли випростався з «Томпсоном» у лівій руці й роззирнувся, перед тим як закрити люк куксою своєї правиці, кубинець на лівій лежанці, якому тричі прострелило ліве плече, тоді як ще дві кулі поцілили в паливний бак, сів, старанно прицілився і вистрілив йому в живіт.

Гаррі відсахнувся й осів на палубу. Мав таке враження, ніби його вдарили по животу важкою довбнею. Спиною він уперся в одне з металевих гнізд для ніжок рибальського стільця, а коли той кубинець знову вистрелив, розколовши спинку стільця в нього над головою, Гаррі намацав рукою автомат, обережно підняв його, підтримуючи куксою переднє руків’я і вгатив половину нового магазина в чоловіка, який сидів, нахилившись уперед, і спокійно розстрілював його зі своєї лежанки. Кубинець обм’як там безформною масою, а Гаррі почав обмацувати палубу, аж поки не натрапив на мордатого, який лежав долілиць, торкнувся його голови гачком протеза, повернув її, а тоді приставив до голови дуло автомата й натиснув на спусковий гачок. Приставлений до голови «Томпсон» видав звук, подібний до удару палицею по гарбузу. Гаррі відклав автомат і ліг боком на палубі.

— Я сучий син, — сказав він, торкаючись губами настилу. — Пропащий сучий син. Мушу заглушити двигуни, поки ми тут не згоріли, — подумав він. — Бо я ще маю шанс. Маленький, але шанс. Господи Ісусе. І все через одну похибку. Все коту під хвіст. Прокляття. О Господи, та щоб він згорів у пеклі, той клятий кубинець. Хто б міг подумати, що я його не порішив?

Він став навкарачки, затріснув люк над двигунами і поповз через нього до штурвального стільця. Він підтягнувся, вхопившись за нього й дивуючись, як легко йому це вдалося, а тоді випростався, та раптом відчув слабість і запаморочення, тож нахилився, спираючись куксою об компас, і вимкнув обидва тумблери. Двигуни стихли, і він міг чути шелестіння води за бортами. Жодних інших звуків не було. Човен завернуло боком до невеличких хвиль, здійнятих північним вітром, і почало хитати.

Гаррі притулився до штурвала, а тоді осів на стілець і сперся на столик із картою. Він відчував, як покидають його сили й підступає до горла нудота. Розстібнув здоровою рукою сорочку і помацав рану спочатку низом долоні, а тоді пальцями. Крові майже не було. «Усе всередині, — подумав він. — Краще прилягти, нехай воно саме заспокоїться».

Місяць уже був високо, і можна було роздивитися, що діється в кокпіті.

«Який безлад, — подумав він, — чортів розгардіяш».

«Краще самому прилягти, поки не впав», — подумав він і опустився на дно кокпіта.

Він ліг на бік, а коли човен розвернуло, місячне сяйво освітило кокпіт, і він усе зміг чітко побачити.

«Багато ж їх тут, — подумав він. — Багато, повен човен. А що ж вона робитиме, — подумав він. — Що робитиме Марія? Можливо, їй виплатять якусь компенсацію. Будь проклятий той кубинець. Я думаю, вона дасть собі раду. Вона розумна жінка. Та й ми усі якось дали б собі раду. Даремно я це все затіяв. Хотів забагато відкусити й подавився. Не варто було в це встрявати. А все йшло так добре. Ніхто й не знатиме, що сталося. Хотів би я допомогти якось Марії. Купа грошей на човні. Навіть не знаю, скільки. З такими грошима можна жити й не тужити. Цікаво, чи все розтягне берегова охорона. Думаю, що бодай частину поцупить. Якби ж то я міг повідомити старій, що сталося. Цікаво, що б вона зробила? Не знаю. Треба було мені, мабуть, знайти якусь роботу на заправці або ще десь. Забути про човни і все таке. Чесно тут уже нічого не заробиш. Якби ж то той паскудний човен перестало хитати. Якби ж він зупинився. Бо в мене й так усе перевертається всередині. У мене. А ще ж той Губатий і Альберт. Усі, хто в це встряв. Та й ці мерзотники теж. Злощасна така справа. Дуже злощасна. Таким, як я, треба було, мабуть, тримати якусь заправку абощо. Але ж як я міг би тримати заправку, чорт забирай. От Марія, вона щось собі придумає. Бо торгувати своєю дупою вона вже застара. І чого тим сучим човном так гойдає? Мушу заспокоїтися. Спокійно, без паніки. Кажуть, що треба лежати нерухомо й не пити воду. Кажуть, що найголовніше — не пити воду».