Private-Bookers
Мати і не мати
вернуться

Хемингуэй Эрнест Миллер

Шрифт:

— Про що?

— Про те, що я застав тебе на дивані, де ти лежала з тим п’яничкою?

— Нічого подібного.

— А де ж ви були?

— Ми сиділи на дивані.

— У темряві.

— А ти де був?

— У Бредлі.

— Ну, так, — сказала вона. — Я знаю. Не підходь до мене. Від тебе тхне тією жінкою.

— А чим від тебе тхне?

— Нічим. Я просто сиділа й розмовляла з приятелем.

— І цілувала його?

— Ні.

— А він тебе?

— Так, і мені сподобалося.

— Ти курва.

— Почнеш так обзиватися, піду від тебе.

— Ти курва.

— Гаразд, — сказала вона. — Кінець. Якби ти не був такий зарозумілий, а я б тобі все не вибачала, до тебе давно б уже дійшло, що між нами все скінчено.

— Курва.

— Ні, — сказала вона. — Я не курва. Я намагалася бути доброю дружиною, але ж ти самозакоханий егоїст, пихатий, як той півень. Тільки і знаєш, що кукурікати: «Дивися, що я зробив. Дивись, як я тебе ощасливив. Ото ж бігай довкола мене й кудкудакай». Але ти мене анітрохи не ощасливив і сидиш мені вже в печінках. Не хочу більше кудкудакати.

— А тобі й нема чого кудкудакати. Про що тобі кудкудакати, якщо ти так ні на що й не спромоглася?

— А що, це моя провина? Хіба я не хотіла дітей? Але нам завжди бракувало для цього фінансів. А от їздити купатися на мис Антіб чи ходити на лижах у Швейцарії грошей не бракувало. І приїхати сюди в Кі-Вест грошей нам не забракло. Сидиш мені у печінках. Гидко дивитися на тебе. А ця твоя Бредлі стала вже останньою краплею.

— Ой, тільки не треба її зачіпати.

— Приходиш додому весь у губній помаді. Не міг хоча б змити її? Навіть на лобі теж сліди.

— Ти цілувалася з тим п’яним одороблом.

— І зовсім ні. Але варто було б, якби я знала, що ти робив.

— Чого ти йому дозволила цілувати тебе?

— Бо я була розлючена на тебе. Ми тебе чекали, чекали, чекали. А ти так і не прийшов по мене. Як пішов з тією дамочкою, так і пропав на кілька годин. Джон хоч провів мене додому.

— О, то він уже просто Джон?

— Так, Джон. ДЖОН. Джон.

— А прізвище яке в нього? Томас?

— Макволсі його прізвище.

— Пишеться разом чи окремо?

— Не знаю, — сказала вона і засміялася. Але того вечора це був останній її усміх. — Не думай, що все гаразд, тому що я сміялася, — сказала вона тремтячими губами, а на очах у неї виступили сльози. — Зовсім ні. Це між нами не просто звичайна сварка. Це вже кінець. Не відчуваю до тебе ненависті. І злості не відчуваю. Ти просто мені огидний. Відчуваю до тебе відразу і не хочу з тобою мати нічого спільного.

— Гаразд, — сказав він.

— Ні. Не гаразд. Це вже кінець. Ти що, не розумієш?

— Гадаю, що так.

— Не треба тут гадати.

— Чого ти влаштовуєш мелодраму, Гелен?

— Мелодраму, кажеш? Ти помиляєшся. Я справді йду від тебе.

— Нікуди ти не йдеш.

— Не буду повторювати.

— І що ж ти робитимеш?

— Я ще не знаю. Можливо, вийду заміж за Джона Макволсі.

— Не вийдеш.

— Якщо забажаю, вийду.

— Він не одружиться з тобою.

— Ще й як. Він нині вже зробив мені пропозицію.

Річард Ґордон промовчав. Там, де було його серце, утворилася пустка, і все, що він чув або казав, лунало здалеку, мовби підслухане.

— Що він тобі зробив? — сказав він чужим, віддаленим голосом.

— Пропозицію одружитися.

— Чому?

— Бо він мене кохає. Бо хоче жити зі мною. Він достатньо заробляє, щоб мене утримувати.

— Але ж ти моя дружина.

— Не насправді. Ми ж не брали шлюб у церкві. Ти ж сам не захотів вінчатися в церкві й чудово знаєш, який це був удар для моєї бідної мами. А я так захопилася тобою, що зовсім про це не дбала. Якою ж я була останньою дурепою. Розбила серце не тільки мамі, але й самій собі. Воно тепер розбите і спустошене. Заради тебе я пожертвувала всім, у що вірила, що цінувала, бо ти був такий чудовий і так мене кохав, що для мене більше вже нічого не існувало, крім кохання. Кохання було найдорожчим для нас у світі, правда ж? Те, чого, крім нас, не мав ніхто й ніколи. Ти був геніальним, а я була твоїм життям. Твоєю супутницею, твоєю маленькою чорною квіточкою. Яка дурня. Кохання — це просто звичайна брудна омана. Кохання — це протизаплідні пігулки «Ерґоапіол», бо ти боявся, що я завагітнію. Кохання — це хінін, хінін, хінін, від якого мало не глухнеш від гулу у вухах. Кохання — це паскудне жахіття абортів, до яких ти мене змушував. Кохання — це мої понівечені нутрощі. Це катетери впереміш із спринцівками. Я знаю, що таке кохання. Кохання завжди висить за дверима у ванній. Воно пахне лізолом. Під три чорти таке кохання. Кохання — це коли ти мене ощасливлюєш, а тоді відразу засинаєш з роззявленим ротом, а я лежу цілу ніч, не зімкнувши очей, і навіть боюся помолитися, бо знаю, що вже не маю на це права. Кохання — це всі ті бридкі штучки, яких ти мене навчив, вичитавши, мабуть, з якоїсь книжки. Ну й добре. Досить з мене вже тебе і твого кохання. Паскудного твого кохання. Графомане нещасний.

— А ти дешева ірландська хвойда.

— Не обзивайся. Бо я також можу тебе обізвати.

— Ну й добре.

— Ні, нічого доброго. Усе погано, знову погано. Якби ти хоч був добрим письменником, можливо, я б усе це й витримала. Але ж я бачила, який ти ненависний, заздрісний, як ти крутишся, мов той флюгер, щоб догодити моді, як ти лестиш людям у обличчя, а тоді поливаєш їх брудом за спиною. Я все це бачила, і мене вже просто нудить від тебе. А тоді ще сьогодні та багата сучка Бредлі. Ой, мене вже нудить від цього всього. Я намагалася дбати про тебе, підбадьорювати тебе, доглядати за тобою, готувати тобі, мовчати, коли ти цього хотів, і радіти, коли ти цього хотів, і сприяти твоїм маленьким вибухам, і вдавати, що вони мене тішать, і миритися з нападами твоєї люті, з твоїми ревнощами і підлістю, але з мене вже досить.

  • Читать дальше
  • 1
  • ...
  • 35
  • 36
  • 37
  • 38
  • 39
  • 40
  • 41
  • 42
  • 43
  • 44
  • 45
  • ...

Private-Bookers - русскоязычная библиотека для чтения онлайн. Здесь удобно открывать книги с телефона и ПК, возвращаться к сохраненной странице и держать любимые произведения под рукой. Материалы добавляются пользователями; если считаете, что ваши права нарушены, воспользуйтесь формой обратной связи.

Полезные ссылки

  • Моя полка