Private-Bookers
Мати і не мати
вернуться

Хемингуэй Эрнест Миллер

Шрифт:

— А зі собою книжки часом не маєш? — спитав другий ветеран. — Я хотів би прочитати, приятелю. А ти ніколи не писав для журналів «Історії Дикого Заходу» або «Військові аси»? Я б тих «Військових асів» щодня читав би.

— А той довгий, що то за птиця? — спитав Річард Ґордон.

— Кажу тобі, що це звичайний байстрюк-радикал, — сказав другий ветеран. — У таборі таких повно. Ми б їх давно спровадили, але більшість хлопців у таборі не пам’ятають, кажу тобі.

— Що не пам’ятають? — спитав рудий.

— Нічого не пам’ятають, — сказав той другий.

— Ти мене бачиш? — спитав рудий.

— Так, — сказав Річард Ґордон.

— А можеш повірити, що в мене найкраща жіночка у світі?

— Чому б ні.

— Отож-бо й воно, — сказав рудий. — І вона шаліє за мною. Вона, мов рабиня. «Дай-но мені чашечку кави», кажу я їй. «Біжу, татусю», каже вона. І приносить. І так у всьому. Вона мене обожнює. Будь-яка моя примха для неї закон.

— Але де ж вона? — спитав другий ветеран.

— Отож-бо й воно, — сказав рудий. — Отож-бо й воно, приятелю. Де ж вона?

— Він не знає, де вона, — сказав другий ветеран.

— І не тільки це, — сказав рудий. — Я навіть не знаю, де її востаннє бачив.

— Він навіть не знає, в якій вона країні.

— Але послухай, брате, — сказав рудий. — Де б вона не була, ця жіночка вірна мені.

— Свята правда, — сказав другий ветеран. — Даю голову навідріз.

— Інколи я думаю, — сказав рудий, — що вона, можливо, Джинджер Роджерс і стала кіноактрисою.

— Чому б ні? — сказав той другий.

— А тоді я знову бачу, як вона спокійно чекає на мене вдома.

— Підтримує домашнє вогнище, — сказав другий.

— Власне, — сказав рудий. — Найкраща жіночка у світі.

— Чуєш, — сказав другий, — моя стара мати теж добра жінка.

— Згода.

— Але вже померла, — сказав другий ветеран. — Не будемо про неї говорити.

— А ти одружений, приятелю? — запитав рудий ветеран Річарда Ґордона.

— Звісно, — сказав той. Трохи далі за стійкою стояло ще четверо осіб, а за ними Річард побачив червону пику, блакитні очі й вологі від пива вуса пісочного кольору професора Макволсі. Професор Макволсі дивився прямо перед собою, і Річард Ґордон бачив, як він допив свій кухоль пива, а тоді, відкопиливши нижню губу, зняв піну з вусів. Річард Ґордон зауважив, які в нього яскраво-блакитні очі.

Дивлячись на нього, Річард Ґордон відчув порожнечу в грудях. І він уперше зрозумів, що відчуває чоловік, дивлячись на іншого чоловіка, заради якого його кидає дружина.

— Що сталося, приятелю? — спитав рудий ветеран.

— Нічого.

— Ти явно сам не свій. Я ж бачу, що щось не так.

— Усе нормально, — сказав Річард Ґордон.

— Ти ніби побачив раптом привида.

— Бачиш ось там того колегу з вусами? — спитав Річард Ґордон.

— Отого?

— Так.

— А що таке з ним? — запитав другий ветеран.

— Нічого, — сказав Річард Ґордон. — Чорт забирай. Нічого.

— Він тобі перешкоджає? Можемо його остудити. Навалимося втрьох, а ти його ногами по ребрах.

— Ні, — сказав Річард Ґордон. — Не варто.

— Поговоримо з ним, коли вийде на вулицю, — сказав рудий ветеран. — Щось він мені не подобається. Типовий штрейкбрехер, сучий син.

— Ненавиджу його, — сказав Річард Ґордон. — Він збезчестив моє життя.

— Ми йому покажемо, де раки зимують, — сказав другий ветеран. — Пацюк нещасний. Чуєш, Рудий, прихопи-но пару пляшок. Приб’ємо його до смерті. Чуєш, приятелю, а коли він це зробив? Ще по одному кухлику, га?

— Маємо долар і сімдесят центів, — сказав Річард Ґордон.

— То, може, візьмемо чогось міцнішого, — сказав рудий ветеран. — Бо в мене вже від пива сечовий міхур тріскає.

— Ні, — сказав той другий. — Тобі корисно пити пиво. Це ж бочкове. Пий тільки пиво. Ходімо зараз відлупцюємо того типа, а тоді ще вип’ємо пивця.

— Ні. Не чіпайте його.

— Ні, приятелю. Ми це не залишимо. Ти ж сам казав, що цей пацюк збезчестив твою жінку.

— Моє життя. А не мою жінку.

— Господи! Перепрошую. Вибач, приятелю.

— Він довів банк до дефолту й банкрутства, — сказав другий ветеран. — Можу закластися, що за нього призначено винагороду. Їй-богу, я ж бачив сьогодні на пошті його фотографію.

— А що ти робив на пошті? — підозріло спитав його напарник.

— Не міг я отримати листа?

— А що, на табір листи не доставляють?

— Може, ти думаєш, що я ходив класти гроші на книжку?

— А що ти робив на пошті?

— Просто заскочив по дорозі.

— Ну то маєш, — сказав його приятель, а тоді замахнувся, наскільки міг у натовпі.

  • Читать дальше
  • 1
  • ...
  • 42
  • 43
  • 44
  • 45
  • 46
  • 47
  • 48
  • 49
  • 50
  • 51
  • 52
  • ...

Private-Bookers - русскоязычная библиотека для чтения онлайн. Здесь удобно открывать книги с телефона и ПК, возвращаться к сохраненной странице и держать любимые произведения под рукой. Материалы добавляются пользователями; если считаете, что ваши права нарушены, воспользуйтесь формой обратной связи.

Полезные ссылки

  • Моя полка