— Чемна дівчинка, — вишкірився Сталін і кивнув барменові.

161

— Візьми це, — показав на мішечок із грішми. — Завтра віддаси його мені.

Проте даремно він так приндився, бо Буби вже не було. Дівчина зникла в темряві так само швидко, як з’явилася. Усі приятелі переможеного чемпіона теж кудись поділися.

— Ти ба! — недовірливо прошепотів Сталін і втупився в колоду карт так, наче бачив її вперше у своєму картярському житті.

Бубин час відтепер було поділено між шкільним та нічним життям. Втомлена вечірніми походами до бару, вона дійшла висновку, що вести подвійне життя дуже й дуже важко.

— Бубо, парта це тобі не ліжко, — зробила їй зауваженім Піпетка. — Контрольну ти теж проспала, слабенько, трійка, — перед дівчиною опинився листок з кепською оцінкою, а вчителька здивовано стенула плечима.

— Якщо бридж вимагає від тебе таких зусиль, чи не краще почати вирощувати квіти абощо? — зітхнула вона.

— Не розумію, що з тобою відбувається? — Мілош намагався збагнути, у чому полягають таємниці нічного життя однокласниці. — У тебе такі кола під очима, наче ти цілу ніч вистежувала пугачів…

— Я зараз граю… у турнірах, — сонно відповіла Буба.

Вона саме усвідомила, що відновлення дружби з Міло шем аж ніяк не є легким, а колишню довіру повністю зруйнували болісні спогади з минулого. Бубина пам’ять теж виявилася підступною, бо поводилася, наче сторож цих прикрих споминів, не даючи змоги бодай щось забути.

— У нічних турнірах? — Мілош аж сів. Звісно, цілодобове вистежування птахів мало сенс, але щоб сидіти над картами до світанку? Маячня якась!

Редбулька теж не співчувала дівчині.

— Ти не знаєш цієї частини «Дзядів»! — вимахувала вчителька Бубиним зошитом. — Чому?

— Міцкевич теж їх плутав… — бовкнула та.

— Якби ти все так плутала, як він, то була б уже загальновизнаним генієм! — гримнула Редбулька. — Я ще розумію, коли контрольну завалює Мірович, — розгнівано продовжувала вчителька, а Йолька сліпуче всміхнулася до неї. — Бо Мірович не бачить різниці між Міцкевичем та Кохановським. Для неї вони обоє мужчини, і їй цього достатньо. Але я не припускала, що тобі, Бубо, теж!

На перерві перед Бубою виріс Сирота.

— У що ти граєш, крім бриджа? — рішуче запитав він, чесно ділячи канапки.

— Дякую, — відмовилася від своєї пайки Буба, — бабця Рита поїхала, тепер ми харчуємося нормально.

— Зате, мабуть, не спите, — здогадався Стась. — Химерна у вас сімейка, — посміхнувся хлопчина, згадавши нещодавні відвідини.

— Я ходжу до бару. Учора повернулася добряче за північ, — пояснила Буба, і її слова буквально примусили Сироту заніміти.

— Мабуть, тепер моя черга на дружню розмову, — мовив він, оговтавшись.

— Ні, це справа честі, — пошепки відповіла дівчина. — Один шахрай усіх обманює в бридж. І мого… знайомого. Його звуть Сталін.

— Твого знайомого?

— Ні, це того шулера так називають, — розтлумачила Буба. — І я вирішила йому помститися.

— А ти граєш чесно? — Сирота здивовано дивився на неї.

— Звичайно, — запевнила Буба. — Як шахрай із шахраєм. Уже відіграла мамину пенсію, — похвалилася вона.

— Твоя мама на пенсії?

— Ні, мама Клеменса, того, що він одурив, — пояснила дівчина. — Тепер мені треба виграти його гроші, а потім ще й костюм.

— Що? — Сирота нічого не міг зрозуміти. — Навіщо тобі цей костюм?!

— Він належав Клеменсові, — пробурмотіла Буба. Якби не дзвінок, вона мабуть задрімала б на підвіконні.

Дівчина поверталася додому, розкидаючи крихта булки попід кущами, вкритих о цій порі року пташками замість листя.

Дивно якось, — думала вона, пригадуючи шкільні розмови. — Ми з Мілошем давно знайомі й у нас було так багато спільного. І все-таки я більше можу розповісти Сироті, ніж колишньому хлопцеві. Певне, так воно є, що разом з коханням минає довіра. Звіряння належать закоханим, а потім стають нічиїми. Як пташки, — посміхнулася вона, кинувши жменьку крихт у зарості дикої вишні.

Мрії відпочити вдома виявилися примарними. Щоправда, Маньчаки після відвідин кураторки разом з дідусем Генриком більше на Звіринецькій не з’являлися, а від бабуні Рити залишилася хіба що брошурка «Вітамінна кухня», але Бубині рідні й без них чудово давали собі раду, перетворюючи звичайне пообіддя на гостросюжетний фільм.

Мамин плач долинув до Буби ще на сходах. Дівчина здогадалася, що цього разу не йдеться про звичайну домашню сварку. Причина крилася в чомусь або комусь сторонньому.