— Я прийшла сказати, що більше не хочу з вами грати. — Бубина хитрість полягала в щоденному шантажуванні супротивника.

— Мусиш, — засопів Сталін, розстебнувши на череві блискучий Клеменсів жилет.

— Але це вже востаннє? — допитувалася Буба. — Бо мені кортить побігти до крамниці й купити скейтборд…

— Тут я вирішую, хто собі що купуватиме, — грізно настовбурчив брови Сталін. — Коли ти, нарешті, усе програєш, дам тобі на «Снікерс», — зареготався він. За мить поклав пе ред собою кілька монет. Буба була переконана, що шахрай отримав їх, ошукавши якогось бідолаху.

— Цього замало, — Буба заперечно похитала головою. — Викладіть стільки, як у мене.

Вона кивнула барменові, і Малий Рисьо підбіг до неї з мішечком, звідки Буба висипала на стіл кругленьку суму.

— У мене стільки немає, — нервово захрипів Сталін.

— Отже, ми не гратимемо, — на невинному личку дівчини вималювалося розчарування. — Хіба що… — Буба замовкла і вдала, наче роздумує. Усі затамували подих.

— Хіба що? — нетерпеливився її суперник.

— Зіграймо на… цей костюм, — і вона вказала пальцем на недбало накинутий на Сталінові плечі піджак.

— Чого це раптом? — розсердився Сталін. — Хочеш, аби я в самих трусах залишився?! — обурився він.

— Я гратиму лише на цей костюм або піду додому, — незворушно заявила Буба. — Мій дідусь каже: «Хто виграє, той і умови ставить».

— Навіщо тобі костюм? — голосно запитав Сталін. — Певне, для отого твого діда… А ти нівроку спритна дівуля.

Буба погойдувалася на стільці, а її фан-клуб стежив, чим закінчиться суперечка.

Сталін зітхнув і сягнув по піджака, а тоді поклав його перед собою.

— Хто виграє костюм, той забере увесь виграш, — прошепотів він побілілими губами.

— Згода!

Буба майстерно перетасувала колоду, викликавши цим захват уболівальників. Дотепер вона ніяк не виявляла своїх картярських умінь і тасувала карти так, ніби тримала їх уперше в житті. Зараз, на радість своєї групи підтримки, карти ширяли в неї над головою, перелітаючи з руки в руку. Сталін перелякано дивився на суперницю, бо досі був переконаний, що цій наївній дівчинці просто щастить. Він, звісно, дивувався, чому його шахрайство не приносить результатів, але не нервував, а спокійно чекав свого зоряного часу. Проте зараз, коли в Бубиних очах замість колишньої покірливості з’явилася впевненість і рішучість, йому спало на думку, що може це дівчисько — звичайнісінький шулер, підісланий сюди якоюсь бандою?..

Сталін попустив комірець сорочки й утер спітніле чоло.

І гра почалася.

Тато з’явився у відділку опівночі. Супроводжуваний поліцейськими, відчинив двері до кімнати, де скрізь сиділи плюшеві ведмедики й стояли маленькі ліжечка.

— Бубо! — зойкнув тато, схопившись за голову. — Що ти тут робиш?

— Граюся, — відповіла донька ледь перелякано, й поклала іграшку на полицю.

— Ми розмістили громадянку в кімнаті дитини через відсутність інших приміщень, — пояснив блакитноокий сержант.

— Що ти робиш у відділку?! — допитувався тато.

— Сиджу, — буркнула Буба й притулилася до нього.

— Ви впізнаєте свою доньку? — запитав сержант.

— Невже я схожий на ідіота! — обурився тато. — Я б не розмовляв із чужою дитиною!

— Цю дитину було затримано в картярському кублі, разом із таким собі Юзефом М., на прізвисько Сталін, — повідомив поліцейський.

— Моя донька в картярському кублі? — недовірливо спитав тато.

— Та яке там кубло, звичайний собі бар, — заперечила Буба.

— Ти була в барі? — батько здивувався ще більше.

— Була, бо мені хотілося пограти в карти.

— Але ж у тебе є дідусь! — розсердився тато. — Навіщо ходити в такі місця! Ви однаково граєте з дідом цілими ночами!

Блакитні очі сержанта зневажливо дивилися на батька й доньку. Ще одна патологічна родина, — зітхнув їхній власник, якого віддавна перестали дивувати людські вади.

— Я так більше не буду, — Буба потупилася, як зразкова учениця.

— Моя донька в чомусь завинила? — сказав тато.

— Перебування в одній компанії із шулерами для вас, виходить, мало? — вражено запитав блакитноокий. — Ваша донька знається з підозрілими особами, і наш обов’язок — повідомити про це родину й школу.

— Батьків ви вже сповістили, а зі школою я сам владнаю, — запропонував тато.

— Тоді повідомимо разом, — припинив дискусію сержант.

— Я вперше так вчинила, пробачте мені, будь ласка.

Але попри те, що в Бубиному голосі вчувалося каяття, насправді вона аж нетямилася від щастя. Перед самою поліційною облавою здобуті для Клеменса гроші вдалося сховати, і тепер вони повернуться до власника! Разом з піджаком. Решта костюма потрапить до нього, коли Сталін залишить відділок.